Комунальна еволюція

Так вважає заступник начальника Головного столичного управління житлового господарства Володимир Морозов.

Житлово-комунальна рефор­ма, про необхідність якої так довго говорили парламентарії та посадовці, ви­ходить на новий етап. Після за­твердження Київрадою комплекс­ної програми, яка розрахована до 2010 року, реалізації пілотних проектів, зокрема в Оболонському районі столиці, настає чи не найважливіший період втілення в життя стратегічних планів.

Заступник начальника Голов­ного управління житлового гос­подарства Володимир Григоро­вич переконаний, що реформа­торські задуми так і залишаться добрими намірами, якщо на ко­мунальну арену не вийде реаль­ний власник багатоквартирних будинків. Лише він здатний сформувати реальний ринок жит­лових послуг. Так сталося, що ос­танніх сімдесят з лишком років "бал правлять" сумнозвісні ЖЕКи. їхній монополізм призвів до того, що про комунальний комфорт більшість людей тільки мріють. Не виправдали сподівань також приватні житлово-кому­нальні компанії, які з'явилися в Києві, вважає Володимир Григо­рович. Він каже, що це була не­вдала спроба. Насправді нові об­слуговуючі фірми, як і ЖЕКи, потрапили у вир неплатежів, а то­му суттєво щось змінити на ко­мунальному фронті не можуть.

Звісно, сам по собі власник бу­динків не з'явиться. А педалювати процес заради того, аби відзві­тувати про дострокове завершен­ня реформування, немає сенсу, впевнений Володимир Морозов, який опікується цими проблема­ми ще відтоді, коли працював у Шевченківському районі. Втім, є приклади, так би мовити, вольо­вого стимулювання. Скажімо, президент Казахстану Нурсултан

Назарбаєв, скликавши представ­ницьку нараду, наказав посадов­цям розпочати реформу в житло­во-комунальній системі. І хоч як там було, а зуміли зробити чима­ло. Принаймні новостворені сер­вісні служби зуміли відтіснити ЖЕКи, й мешканці країни поча­ли отримувати якісніші послуги з водопостачання, обігріву квар­тир, вивезення сміття, прибиран­ня в під'їздах, у дворах...

Щось схоже було і в Естонії, розповідає Володимир Морозов. Одного ранку мешканці цієї при­балтійської країни ознайомили­ся з президентським указом, у якому йшлося, зокрема, про те, що віднині держава не має ні­якого відношення до утримання житлових будинків. Після тако­го удару подекуди з'являлися пі­кетники, котрі протестували про­ти президентського рішення. Од­нак через деякий час ентузіазм "бунтарів" згас, і люди почали обмірковувати, як жити далі. Невдовзі почали створювати товариства співвласників багатоквартирних будинків, наймати фахівців, які управляли житловими спорудами і прибудинковими те­риторіями. Щороку вони захищають свій бюджет перед тими, хто їх утримує, тобто перед мешканцями будинків.

Володимир Морозов не може сказати, яким досвідом скорис­тається столиця. Що стосується товариства співвласників багато­квартирних будинків, то в Києві лише в Шевченківському районі їх більше десятка. Назвати цю модель ідеальною пан Морозов не береться, хоча й не відкидає усіх "плюсів" новації. Річ у тім, що товариства співвласників за­звичай з являлися там, де є мож­ливість, приміром, добудувати мансарди або ж скористатися ве­ликими підвальними і напівпід­вальними приміщеннями. їх зда­ють в оренду, а виручені кошти спрямовують на ремонт покрі­вель, під'їздів, інженерних комунікацій... Хрущовки таких пер­спектив не відкривають.

Або взяти таке. Чи всі меш­канці мають можливість розра­хуватися за послуги консьєржів, з появою яких у під'їздах уже не викручують лампочки, не розма­льовують кабіни ліфтів? Володи­мир Морозов з цього приводу має конкретні пропозиції. Врахо­вуючи вік будинку й рівень ком­форту, потрібно диференційова­но встановлювати комунальні та­рифи. Це стане чи не єдиною точкою докладання певних зусиль держави, яка повинна впли­вати на регуляторні процеси. В усьому іншому — ніякого втру­чання. Щоправда, передати меш­канцям будинок без стартового капіталу також не можна. Нові власники мають відчути підтрим­ку хоча б на перших порах. Якою вона повинна бути, поки що ні­хто не знає. Можливо, для по­штовху реформи варто передба­чити в бюджеті міста цільові кошти або ж запровадити подат­кові канікули для виробників ко­мунальних послуг.

Передавати   будинок   новим господарям потрібно в "пакеті" з прилеглою територією. Тоді буде гарантія, що ніхто не викупить цю ділянку, а будинок, його дво­рик з ігровими та іншими май­данчиками обслуговуватимуть, як єдиний комплекс.

Нарешті третій крок реформу­вання, пов'язаний з пільгами і субсидіями на комунальні послу­ги. Ці види соціальної підтрим­ки малоімущих треба замінити адресною допомогою. Адже в столиці фіксовані тарифи, за­тверджені Київрадою, і фактич­ні нарахування за спожиті по­слуги суттєво відрізняються. І хоча для погашення цих боргів передбачаються субвенції в бю­джеті, однак у ринкових умовах такого не повинно бути, заявля­ють фахівці. Оплачувати потріб­но реальні послуги. Бюджет не може всіх "обігріти".

Стосовно "Київенерго" і "Київводоканалу", то ці монополь­ні структури повинні осучасни­тися. Згадані вище комунальні компанії мають продавати за оп­товими цінами свою продукцію сервісним підприємствам, які прийдуть на зміну ЖЕКам. Во­лодимир Морозов вважає, що нові обслуговуючі структури не повинні успадковувати таку обтяжливу функцію своїх поперед­ників, як збір платежів за жит­лово-комунальні послуги. Це має робити інша фірма, яка от­римуватиме якийсь відсоток за роботу і буде зацікавлена в то­му, щоб кожен мешканець роз­раховувався вчасно і сповна. У Португалії, наприклад, кому­нальні платежі збирає іспанська компанія. З цього приводу фа­хівці Головного управління жит­лового господарства готові пере­дати до столичної держадмініст­рації свої пропозиції щодо ство­рення таких фірм.

Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ, "Хрещатик"