Якось довелось почути сумну історію про одного викладача престижного столичного вузу, сивочолого науковця, який зумів потрапити на прийом до мера Черновецького. Наївний інтелектуал хотів попросити гроші на видання книги про Київ, праці усього свого життя.

Заслуги і регалії професора мабуть справили враження на Черновецького. Все ж таки колишній доцент університету. І ось не без хвилювання автор праці доводить необхідність появи на книжкових полицях унікального видання про столицю України. Сума потрібна була сміхотворно в порівнянні з тими мільйонами, які міська влада щороку витрачає на комунальну пресу і видання своїх книжок.

Реакція мера була приголомшливою. Він перебив прохача на півслові. “Ви бомж?” – Ні. – “Так чего же ви прішлі? Я помогаю только бомжам”. Розмова втратила сенс.

Пригадались їдальні для бомжів на “Вулкані”, пайки для пенсіонерів і малозабезпечених під час виборів та, вже після виборів, мільйонні подачки за рахунок бюджету. Пригадались обіцянки взимку забезпечити кожного бомжа валянками і тілогрійкою, наміри надати соціальне житло громадянам, які втратили квартири внаслідок шахрайства, створення “Центру правової допомоги киянам, які виявилися в складних життєвих обставинах”, пригадались численні громадські слухання а-ля „Святий Єнуарій зцілює бомжа”, вперте насадження гасла “Багаті заплатять за бідних!” та ряд інших промаргінальних акцій.

Багатьом таке послідовне загравання з вкрай знедоленим людом, прошарок якого в Києві останнім часом стрімко зростає, може здатися навіть шляхетним. Благочинність - справа благородна. Але в Києві мешкають і люди, котрих аж ніяк не можна віднести до категорії малозабезпечених. І їх, слава Богу, чимало. Це про них свого часу висловився Черновецький у контексті вирішення проблеми вкладників “Еліта-центру”, як про “буржуїв недорізаних”.

Звідки ж ці лівацькі погляди у панка, який хвалився, що став першим в Україні доларовим мільйонером? Як можна простежити логіку чиновника, який хоче ліквідувати автопарк КМДА, а сам умліває від насолоди, придбавши першим в Україні “Майбах” ціною понад 600 тис. дол. США? Що рухає людиною, яка хвалиться, що встановила собі заробітну плату мера в 1 грн., а в той же час своєму синові збільшує платню з 25 тис. грн. у рік до 250 тис. грн. на місяць? Хоч тому, як з’ясувалося, й цього замало.

І чи може бути набожним християнином, який щиро дбає про бідних, людина, котра вбила юнака, сидячи за кермом власного мерседесу, і не покаялась? Більш того – абсолютно заявляє, що це недруги підкинули йому хлопчика під колеса.

Звідки в Черновецького така палка любов до бомжів і театральна ненависть до мільйонерів, не кажучи вже про “буржуїв” – представників середнього класу.

Хтось скаже, що це йому не дають спати лаври лідера тоталітарної секти Аделаджі, у якого під контролем перебувають тисячі людей, які покинули сім’ї, втратили роботу, позбулись статків заради процвітання свого ідола. Чи, може, це патологічне бажання бути одноосібним власником мільйонів, майбахів і т.п., а решта людей щоб були бомжами?

Не станемо шукати причину. Нехай цим переймаються люди в білих халатах.

Історія знає чимало прикладів, коли політики вдавались до загравань з найбіднішими верствами населення. Гасло “Мир халупам – війна палацам!” вже приводив до влади не одного горлохвата. “Експропріацією експропріаторів ” сповна скористались більшовики. Сталін усунув конкурентів і прийшов до влади на хвилі ненависті народних мас до непманів (“За що революцію робили?”). Не гребують махровим популізмом і сучасні “шарикови”, й не лише українські.

Наш доморощений борець за права бомжів лукавить, постійно експлуатуючи ідею патерналізму, виплекану за багато років правління комуністів. Цинізм демагогії Черновецького полягає у тому, що прикриваючись благими намірами піклування про знедолених, він банально намагається закріпити за собою ту частину електорату, яка, на превеликий жаль, проголосувала за нього. Та ще сподівається, мабуть, відгризти шматочки електорату комуністів та інших соціал-популістів.

У своєму намаганні поліпшити становище людей, які щиро сподіваються на допомогу, теперішній мер явно переграє. Кажуть знову пакує паштет і рис для подачок. А ще заявляє, що 25 % мешканців Києва – мільйонери і нахваляється “прищучить іх”, щоб “за іх счьот” ощасливити бідних. Замість додавання і множення оперує діями – відняти і поділити.

Лише сліпий не бачить, що за частоколом слів про справедливий розподіл коштів, як шило з мішку випирає в Черновецького жадоба влади і грошей. Скоро в результаті насадження киянам своїх кримінальних (а не комунальних!) тарифів сім’я Черновецького покладе до власної кишені мільярди гривень.

Під час теледебатів з О.О.Омельченком 23.11.06 р. Черновецький представ широкому загалу пихатим, самозакоханим хамом. Наскільки це контрастує на фоні знання проблем міста, витримки і власної гідності, які продемонстрував Омельченко.

Тому не дивно, чому Черновецькому близька психологія бомжа, бо попри майбахи і мільйони Льоня Космос так і не набув шляхетності, а як був, так і залишається в душі бомжем.

Народ наче з цього приводу влучно висловився – не буде з хама пана. Це про Черновецького.

Іван ПОДОЛЯНІН