Дивлячись на героїчні зусилля столичного градоначальника Леоніда Черновецького нагодувати кількома “хлібами” сотні тисяч знедолених киян, дивуєшся, чому такий обізнаний керівник “Правекс-банку” геть не звертає увагу на реальну можливість навчити всіх охочих самостійно “ловити рибу” (себто створити умови, коли кияни могли б самі купувати собі житло), а не отримувати  кожного “карася” із мерських рук.

Леонід Михайлович з гордістю розповідав з екрану ЗМІ, успадкованого від Омельченка, що він знайшов для безквартирних жителів Києва понад 2000 квартир на рік. Якщо все й далі піде такими темпами, то протягом 50 років квартирна черга в Києві буде зліквідована, якщо, ясна річ, весь цей час у щасливих мешканців мерських квартир не будуть народжуватися і зростати діти, якщо ці діти не укладатимуть шлюби і не народжуватимуть власних дітей, а черга застигне на нинішній позначці.

Водночас, у Києві  відбуваються події (що поширюються згодом на цілу Україну), добре відомі пересічними киянами, але, судячи зі всього, абсолютно невідомі банкірові, депутатові та міському голові.

Найцікавіше, що на цю сферу чомусь воліють не звертати уваги наші найреволюційніші політики, як столичні, так і всеукраїнські. Ніби цієї сфери взагалі не існує. Невже не помічають, як герой одного літературного твору не помітив слона? Чи добре розуміють, що такий інтерес, м’яко кажучи, не буде заохочуватися?

Але досить одного побіжного погляду, щоби зрозуміти, що ситуація в будівельно-житловій сфері Києва є гранично абсурдною з точки зору нормальної економіки і права, але ідеально сприятливою для осіб, наближених до розподілу київської землі та надприбутків від забудови столиці.

Як стверджують фахівці, у будівельному бізнесі в Києві крутяться гроші, що є зіставні із 30% державного бюджету України. Причому, йдеться фактично про переважно тіньовий бізнес. Часом чи не тому балакучий Леонід Михайлович є таким мовчазним, коли виникає це питання? Адже чим більше кошти, тим більшим є ризик будь-якого втручання у тіньові  оборудки, і, напевно, вірогідність сумного закінчення такого втручання тут значно більша, ніж у обдарованих мерськими квартирами киян, яким пан Черновецький з більшовицькою простотою порадив це житло не приватизувати, бо вб’ють…

До речі, як це розуміти? Якщо в Києві приватизація власного житла пов’язана з ризиком для життя, то, може, міському голові варто щось таки зробити, щоби припинити таку практику, такий безкрай криміналітету, ніж сприймати це як норму столичного буття? То ж не будемо надто суворі до Леоніда Михайловича, і не вимагатимемо від нього надмірного героїзму щодо київської будівельної “Сицилії”.

Його попередник у мерському кріслі дуже хвалився величезними здобутками київських будівельних корпорацій, зокрема таких, як “Київміськбуд” на чолі з нев’янучим паном Поляченком-старшим, “Познякижилбуд” тощо. Мовляв, будують вони багато, робітники добре там заробляють, кияни отримують квартири, себто звучала переможна пісня – “ростемо ж ми, гей!”

На цьому оптимістично-сановному тлі якось не помічали деяких вельми промовистих фактів. А саме: у столиці пострадянської держави вартість житла впевнено випереджала показники столиць країн Європейського Союзу, водночас широко розрекламована “гарна зарплата” київського будівельника становила аж $300. Це при тому, що в Москві стільки отримує прибиральниця. А про зарплати будівельних робітників (навіть нелегалів) у країнах ЄС ми помовчимо…

Деякі мої знайомі, що інвестували свої кошти в будівництво квартир під фінансовим дахом тісно пов’язаного з київською владою банку “Аркада”, бували дуже здивованими, коли на будівництві свого будинку бачили голодних робітників із Закарпаття, яким сплачували явно не по 300 баксів, але й менших грошей вони не отримували місяцями. І це тоді, коли з інвесторів грубі гроші на дуже жорстких умовах стягували заздалегідь.

Між іншим, виконання київськими будівельними корпораціями обумовлених термінів будівництва – явище надзвичайно рідкісне. Тут ми є свідками справжнього “беспредела” по відношенню до інвестора.

Чимало знавців цієї проблематики стверджують, що київський житловий ринок є надзвичайно корумпованим і криміналізованим, що це справжнє “тіньове” царство…

Дійсно, виходить щось дуже інтригуюче. Наприклад, будівельники, які будують житло на замовлення банків “Аркада”, “Хрещатик” і ще деяких, наближених до столичної влади, отримують за 1 квадратний метр житлової площі $300, а продається цей квадратний метр уже по $1500. Себто надприбуток – 400%. Західний бізнесмен буває цілком щасливим, коли його прибуток становить 10 – 15%. Це вважається чудовим стимулом для підприємницької діяльності. У нас же менше 100%  прибутку нікого не приваблюють. Щось таки ж дуже не так у нашій економіці. І буде завжди не так, доки наш бізнес буде працювати лише за надприбутки.

Цікаво, як далі розподіляються ці $1200 прибутку, за умови що податки сплачуються, як стверджують знавці, лише з $300, що отримали будівельники? А в центрі Києва цей же таки квадратний метр продається вже за 2500, 3000, 5000 доларів… Себто і норма надприбутків значно вища. Можна тільки уявляти, куди, кому і скільки відраховується з цих астрономічних коштів. Здається, що тут створено унікальну “схему” (як тепер заведено казати).

Участь у засвоєнні київського будівельного ринку беруть лише свої люди, чужі тут не ходять. 70% замовлень отримують концерни, що є сателітами міської влади в особі КМДА і тісно з нею  пов’язаною щодо цих питань Київради.

Адже київська міська влада є одноосібним розпорядником цього ринку, бо саме від неї залежить: хто, де, коли і на яких умовах будуватиме щось у Києві. І тому не витримують критики заяви і екс-голови Омельченка, і нинішнього голови Черновецького, про нібито непричетність мерії і ради до ситуації з аферою “Еліта-центр”. Київська влада монопольно вирішує, кого із забудовників пускати, а  кого не пускати на територію столиці, а значить, бере на себе всю повноту відповідальності за свій, будемо вважати, некорисливий вибір…

Саме ця влада вирішує, кому надати земельну ділянку під будівництво і де саме, а кому ні. Цікаво, що ніяких відкритих прозорих тендерів на виділення земельних ділянок під забудову в Києві не організовується. Рішення ухвалюються “вузьким колом обмежених людей” і затверджується голосуванням Київради. А щоби поміж депутатів було менше “упертих” людей, дбають і про народних обранців. Оглядачі стверджують, що за часів “великого і страшного” Сан Санича, 78 депутатів Київради безкоштовно отримали земельні ділянки в Києві (це не рахуючи депутатів парламенту).

Деякі журналісти обурюються гострою ситуацією в Криму щодо земельного питання, і екс-секретар РНБО Петро Порошенко навіть намагався навести на сонячному півострові лад. Проте в Києві ця ситуація є, як мінімум, не кращою.

Леонід Черновецький, з’являючись на сходах мерії в образі “полум’яного революціонера”, чомусь демонструє дивовижну делікатність, коли йдеться про мафіозний “беспредел” у київському будівництві. Привертає увагу і той факт, що швиденько почистивши комунальні ЗМІ від усіляких “критиканів” себе і Сандея Аделаджи (у деяких газетах писали про нібито ініційовані новим мером кадрові втрати на ТРК “Київ” і з’ясувки із журналістом Володимиром Заманським), пан міський голова залишив на своїх посадах  найвідданіших  висуванців і соратників незабутнього Сан Санича в особі головного архітектора і начальника житлового управління, шефа управління земельних ресурсів. Вони до проскрипційного мерського списку “поганих дядьків” не потрапили…

А кияни залишатимуться заручниками житлової кризи, аж допоки Київ залишатиметься заручником мафіозної схеми житлового ринку і будівництва. Схеми, слід визнати, з ознаками кримінальної геніальності, надзвичайної ефективності та фантастичної прибутковості для обмеженого кола кримінально-адміністративних талантів коштом сотень тисяч пересічних киян.

Сицилійські мафіозо повинні плакати від заздрощів, а наша столиця має перспективи стати типовим мегаполісом "третього світу" з величезною кількістю безпритульних людей і з перенаселеними спальними кварталами з явною тенденцією перетворення на такі собі “гарлеми”, що з усіх боків оточують острівці елітних кварталів.

Чи візьметься Леонід Михайлович бодай за вивчення цієї проблеми чи вважатиме за краще сховатися у Верховній Раді, де на нього чекає депутатське крісло? Наразі другий варіант видається  реалістичнішим, тим більше, що й прецеденти є. Мер Чернігова соціаліст Рудьковський таки ж чкурнув у Верховну Раду, кинувши  напризволяще городян...

Ігор ЛОСЄВ, доцент НаУКМА – спеціально для "КИЯН"