Складна ситуація з виборами міського голови Ірпеня неодноразово висвітлювалася на сторінках «України молодої». Ще б пак! Адже мешканці невеличкого, але престижного регіону під Києвом два з половиною місяці жили без новообраної влади. В «ірпеніаду» довелося втрутитися навіть Президенту. На заваді переможцю виборів — відомій активістці, керівникові виборчих штабів Ющенка на Приірпінні у 2002 i 2004 роках Мирославі Свистович — стали місцеві клани з бізнесу та колишньої корумпованої влади.

Перед загрозою мерства лідерки блоку «За чесну владу!» об'єдналися корупціонери, хабарники та можновладці різних мастей. Але незважаючи на майже сорок судових процесів, безсонні ночі та погрози невідомих, Мирослава Свистович таки перемогла. Вже два тижні вона керує регіоном i, як i обіцяла, своє перше ексклюзивне інтерв'ю дала саме «Україні молодій». Цікава деталь: i в самому кабінеті міського голови, де відбувалося інтерв'ю, i у приймальні, i поруч за столами в коридорі робота буквально кипить. Чимало соратників пані Мирослави постійно щось вирішують, радяться, записують. Не вмовкав i телефон мера, а на столі в пані Свистович — чимало букетів зі свіжих квітів. За її словами, люди досі ледь не щодня вітають її з перемогою. Президент, церква, нові друзі...

— Пані Мирославо, до виборів у Ірпені  було прикуто чимало уваги, але іноді здавалося, що так звана «iрпеніада» ніколи не завершиться. Та ви усе ж таки перемогли. Скажіть, як вдалося через усе це пройти, витримати, не зламатися?

— По-перше, за ці кілька місяців у мене з'явилося багато нових друзів. Це ті люди, які мені допомагали, без них мені ніколи б не вдалося подолати ту стіну корупції, яка постала переді мною. Куди я не кидалася, я бачила, що суди приймають незаконні рішення, прокуратура чомусь покриває незаконні дії моїх опонентів тощо. Тому успіх прийшов не лише завдяки власній наполегливості, а й безкорисливій підтримці багатьох людей, у тому числі з різних політичних партій, які побачили в мені людину, котра дійсно бореться не за щось своє, меркантильне, а відстоює певні ідеали i принципи.

По-друге, за цей час я стала віруючою людиною (бере в руки Новий заповіт. — Авт.). Знаю, що дуже багато церков молилося за мене i мою перемогу. І греко-католицька церква, i православна церква в Ірпені Київського патріархату, дуже багато місцевих протестантських церков. Було дуже приємно, коли до Ірпенського храму приїхав владика Греко-католицької церкви, читав проповідь, на яку було запрошено i мене. I раптом владика каже: «Я знаю, що у вас тут робиться в Ірпені. Знаю, якою нелегкою є боротьба між добром i злом, бо я постійно читаю сайт «Майдан».  А зі мною разом до церкви прийшов мій чоловік, Михайло Свистович, який є редактором сайту «Майдан», так вони i познайомилися.

Вважаю, що немаловажливим є i той факт, що на «iрпеніаду» звернув увагу Президент України Віктор Ющенко. Наша зустріч із Президентом відбулася місяць тому, за два дні до засідання Апеляційного суду області. Увага глави держави, можливо, спонукала суддів до справедливості, бо, за моєю інформацією, Феміду спокушали чималою ціною — 200 тисяч доларів за інше рішення. Хоча я й не стверджую, що судді прийняли справедливе рішення, озираючись на Президента. Думаю, усе ж таки є у нас порядні судді i політики.

— Підтримка блоку «За чесну владу!», від якого ви висувалися, виявилася скромною. Як плануєте співпрацювати з депутатами міськради?

— Дійсно, є міська рада, i є абсолютна більшість Блоку Юлії Тимошенко, яка нараховує 20 депутатів з 36. Звісно, що через ейфорію вони намагаються диктувати власні умови. Бо лише по п'ять мандатів узяли НСНУ i Партія регіонів, по два Соцпартія, УНП i Блок «За чесну владу!». Вже сформовано так звану демократичну коаліцію в Ірпінській міськраді, на жаль, без нас, на базі БЮТ, НСНУ, СПУ та УНП — 29 голосів.

— Жартую, але виходить, що ваш блок опинився в опозиції разом із Регіонами?

— Не зовсім так (щиро сміється. — Авт.). Хоча, як не прикро, нам не запропонували увійти у демократичну коаліцію нібито через те, що ми весь час перебували в судових процесах. Та я вважаю, що тут є й інша площина. Адже БЮТ — організація із суворою вертикаллю, а все, що вони роблять, вони погоджують з керівництвом. Отримали чіткі вказівки — з ким потрібно створювати коаліцію, а з ким ні. Оскільки Блоку «За чесну владу!» на всеукраїнському рівні не існує, лише у Приірпінні, тому він, мабуть, i не потрапив у перелік політичних сил, з якими слiд домовлятися. Але ми співпрацюватимемо з БЮТ, вони й самі цього хочуть, тим більше що особисто Юлія Володимирівна дала вказівку на місцях підтримувати діючих мерів.

— Отже, мости з депутатами міськради вже налагоджуються?

— У мене була проблема — на першій сесії не змогла сформувати міськвиконком. А місто фактично вже третій місяць без влади, ціла купа невирішених питань, назбиралося паперів у відділах i підрозділах... Домовитися було дуже важко, а в мене така вдача, знаєте, що коли щось іде не так, то я буваю різкою. Але, коли йшла на переговори з БЮТ, відкрила Біблію, псалом 36 i читаю (відкриває Книгу псалмів. — Авт.): «Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрощів до беззаконних. Постримайсь від гніву i покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло». I ви знаєте, я оце прочитала, заспокоїлася i пішла до них. Вони говорили зі мною дуже різко, мовляв, ми перемогли, у нас більшість, а я з ними по-доброму, по-християнськи. I вважаю, що все ж таки переговори пройшли непогано. По принципових позиціях ми домовилися, i голосуючи на сесії, «бютiвцi» дотрималися слова. Тож виконком днями сформовано в достатній кількості для роботи. Лишилося затвердити тільки кілька членів.

— У ваші перші дні на посаді відчувався саботаж працівників мерії, а сам екс-мер чкурнув у невідомому напрямку з печаткою на службовому авто. Ситуація змінилася?

— Так, це вже в минулому. Днями колишній мер Володимир Скаржинський повернув i печатку i службовий автомобіль. Сам зателефонував i каже: «Ми прийшли здаватися». Він, два його заступники, секретар міськради прийшли, написали заяви на відпустку з подальшим звільненням.

А спочатку було дуже важко. Ще не було останньої судової крапки за черговим позовом мого опонента Олега Бондаря, яким місцева Феміда фактично перекреслювала рішення Апеляційного суду Київської області. Iрпінський суд примудрився вдатися до перегляду, коли апеляційний суд уже визнав мене законно обраним мером. Тож i пан Скаржинський i деякі мої опоненти використовували цю ситуацію, щоб дезінформувати працівників апарату. Казали: Свистович — незаконний мер, не слухайте її. Показовий випадок: після оголошення мене міським головою i прийняття мною присяги, перше розпорядження, на підставі ст.42 Закону «Про місцеві вибори» (оскільки мій попередник втратив повноваження), стосувалося звільнення Скаржинського з роботи.

Спеціаліст з відділу кадрів отримує це розпорядження, а зранку прибігає Скаржинський, вириває в неї з рук розпорядження i рве на шматки (сміється. — Авт.). Людина розгублена, не знає, що робити. Бо цей каже їй, що він мер, з іншого боку, нова людина прийшла i каже, що вона мер. Такими ж розгубленими були i багато працівників мерії. А дехто з керівників — головний бухгалтер, начальник фінансового управління — одразу пішли у відпустку, не попередивши. Тому перші мої кроки були направлені на те, щоб налагодити зв'язки з працівниками апарату. Після того як пан Скаржинський добровільно прийшов i здався, стало набагато легше. До цього часу він чекав рішення судового засідання Апеляційного суду, але минулого тижня Феміда поставила жирну крапку в цьому питанні.

— Ви збиралися використати цікаві ідеї інших кандидатів на крісло мера, зібрати їх разом, запросити до співпраці. Чи не забули про це?

— Не забула. Зібрати всіх поки що не вдалося, але я відкрита для співпраці.  I діалог іде, з багатьма я знайшла спільну мову. Наприклад, одного з претендентів на крісло мера, самовисуванця Анатолія Мороза, який за списками БЮТ став депутатом міськради, за моїм поданням обрано секретарем, інший кандидат — Петро Ященко, який на виборах мера зайняв третє місце, став членом виконкому. На жаль, ще одному кандидату — Вікторові Рибальченку, якого я теж пропонувала до складу виконкому, не вистачило два голоси. Розглядається можливість працевлаштування в комунальній сфері міста й екс-кандидата в мери Юрія Проценка.  

— А як щодо вашого головного конкурента пана Бондаря, який посів друге місце i який судився з вами весь цей час, не визнаючи власного фіаско. Пригадую, він заявляв, що визнає законно обраного мера, особисто прийде i запропонує новій владі співпрацю на користь рідного Приірпіння. Прийшов?

— Сам Бондар не приходив, приходили люди з його команди, приносили інвестиційні проекти. Я їм пообіцяла, що, незважаючи на все, що було, ці проекти буде обов'язково розглянуто. Хай приносять техніко-економічне обгрунтування, будемо дивитися. Якщо профільні комісії міськради, містобудівна рада, виконком вирішать, що ці проекти корисні для Ірпінського регіону, будемо реалізовувати. А якщо ні — то ні. Все має бути абсолютно прозоро.

— Під час поствиборчої боротьби ви казали, що чимало сильних світу цього, в тому числі з Києва, пропонували вам небезкорисливу юридичну та фінансову допомогу. Так би мовити, авансом, за подальше розуміння їхніх інтересів у регіоні. Ви відмовлялися від таких пропозицій. А зараз відчувається інтерес з їхнього боку?

— Відчувається. Приїздять різні «цікаві» люди з усілякими «цікавими» пропозиціями й інвестиційними проектами. Переважно чомусь усі хочуть будувати комерційне багатоповерхове житло, а я до цього ставлюся насторожено. Та й у своїй передвиборчій програмі я виступала проти великої забудови. Чому? По-перше, тим генпланом, який нам нав'язувала колишня міська влада, передбачалося збільшення населення Ірпінського регіону більш ніж на 70 відсотків. Це при тому, що зараз у регіоні мешкає 102 тисячі осіб, із них — майже 40 тисяч в Ірпені. Але ж наш регіон курортний, i промислових підприємств, які б могли дати робочі місця, не так i багато. Самим ірпінчанам роботи не вистачає. Отже, нові мешканці працюватимуть у столиці, там сплачуватимуть податки, а соціальними послугами — освіта, медицина, дитячі садочки — користуватимуться тут. А це неабияке навантаження на бюджет. Плюс нові багатоповерхівки, в яких вони будуть жити, теж нам доведеться обслуговувати. Вважаю, що повинна виконуватися норма закону про містобудування, згідно з якою будь-яке будівництво не може погіршувати умови проживання місцевого населення.

Будувати слід, але для вирішення соціально-економічних потреб ірпінчан i не на шкоду екології. Тим же проектом Генплану передбачено багатоповерхову та котеджну забудову пойми річки Ірпінь. Але обласні екологи днями виступили категорично проти i підтримали мене. Хоча оскільки землю під котеджі вже продали, не так просто її забрати, але принаймні багатоповерхівок там не буде стовідсотково. Вважаю, що краще побудувати там парк або аквапарк, щоб люди приїздили на відпочинок i з Києва, i з області. Разом з усією громадою міста, з підприємцями, промисловцями ми повинні розробити стратегічний план розвитку міста.

Але це питання довготривалої перспективи. Першочерговими завданнями для себе, хоча i їх не вирішити за місяць, бачу проблему гарячої води, яка у нас буває лише взимку по святах, а влітку взагалі немає. Потрібно поступово робити реорганізацію усієї системи тепло- i водопостачання. Можливо, навіть запроваджувати автономне опалення чи міні-котельні на кілька будинків, що теж передбачалося моєю передвиборчою програмою. Або питання каналізації. Днями сталася аварія на насосній підстанції Києво-Святошинського району, тож ми в Ірпінському регіоні змушені були вдатися до непопулярних заходів — зниження тиску води, відключення підкачки, щоб подібного не сталося у нас. А ще треба «латати» жахливі дороги, вирішувати проблему безробіття населення, зайнятості молоді, якій нема куди діватися. Я в дитинстві могла ходити одночасно у п'ять гуртків, а зараз якщо на весь Ірпінь стільки нарахують, то й добре. Ми не будемо, як наші попередники, воювати з шаховим клубом за приміщення, навпаки, сприятимемо виникненню нових гуртків i секцій.

— Зловживання попередників уже вдалося виявити?

— Можливості ретельно перевірити все ще не було, але окремі факти «спливають». З'ясувалися обставини реконструкції приміщення колишньої молочної кухні, з якої вирішили зробити центр сім'ї i дитини. Проект спільно фінансувався з місцевого i державного бюджету, на сьогодні він має 90 відсотків готовності, здати його повинні були ще місяць тому. На відкриття мала приїхати дружина Президента Катерина Ющенко. Але не вистачило коштів на плитку для цоколя та на асфальт. Коли я побачила кошторис, виявилося, що там ідеться не про 100—200 тисяч гривень, за різними оцінками, а ... немало-небагато — 600 тисяч! При цьому, ми там побачили, як кажуть, «удівітєльниє» цифри. Покласти квадратний метр плитки у нас, виявляється, коштує 900 гривень! Плюс покласти асфальт — 200 гривень за метр! Люди мені кажуть: за такі гроші ми краще самі все зробимо. З цього приводу я вже зустрічалася з в.о. голови облдержадміністрації Кондруком, вирішили не поспішати зі здачею цього об'єкта, підняти документи, розібратися, що куди йшло.

— Раніше очолювана вами робоча група виявила чимало порушень земельного законодавства, зокрема у Бучі. Тепер ви мер, доведете справу до кінця?

— Ви знаєте, що облдержадміністрація за нашими матеріалами подала позов до Господарського суду про визнання незаконними i скасування рішень Ірпінської міської i Бучанської селищної рад про переведення земель лісового фонду (4 тисячі гектарів) під господарську та житлову забудову. Позов підтримував у суді Євген Жовтяк, який уже не на посаді «губернатора». А як на це питання відреагує нова влада Київщини, нам ще не відомо. Тим більше що за підписом Кондрука нашу робочу групу було ліквідовано без пояснень. Плюс невідомо, хто і чиї інтереси у суді буде представляти, бо, ставши Ірпінським міським головою, я фактично стала представником обох сторін — i позивачем, i відповідачем. Обов'язково наведемо порядок у земельних питаннях, масового розкрадання земель лісового фонду більше не буде.

— Після виборів, мабуть, нарешті виспалися, відпочили? Більше часу з'явилося на родину...

— Ні, графік не змінився. Хочеться швидше опанувати всі тонкощі. Тому кожен день по максимуму віддаю час роботі. А родина... Чоловік — мій однодумець, він мене підтримує i особливих нарікань не має. Дитина ж днями сказала: «Мамо, мені не подобається, що ти стала мером, бо рідко буваєш удома».

Іван ЛЕОНОВ, "Україна молода"