Трагедія сталася 25 березня 2004-го. О третій ночі в кооперативі несподівано вибухнув і повністю згорів невеликий дачний будиночок (вул. Садова, 58). На згарищі пожежники знайшли труп дорослої людини та дитини. Тіла настільки обгоріли, що експерти навіть не змогли встановити, якої вони статі. Спершу вважали, що пожежа виникла через куріння в ліжку. Але на голові старшої людини судмедексперт виявив травми. Справу передали в міліцію.

Фото жертви та злочинця з карної справи

— Навіть сусіди не знали, що за люди живуть у тому будиночку, — розповідає ”ГПУ” начальник карного розшуку Святошинського відділку міліції Юрій Цупов, 30 років. — Між собою вони не спілкувалися. Бачили тільки якусь жінку з дитиною. Уже потім слідству стало відомо, що загиблі — Вікторія Борис та її донька.

Почали збирати інформацію. З’ясувалося, що у Вікторії було дві доньки — 5 і 10 років. Із чоловіком вона розійшлася. Раніше жила разом із матір’ю на вулиці Крейсера Аврори. Жінки постійно сварилися. Врешті продали квартиру й роз’їхалися. Мати купила дім у Вишневому, а Вікторія — будинок на ”Берковецьких дачах”. Молодша донька залишилася жити з бабусею, а старша поїхала з матір’ю.

Вікторія працювала продавцем у кіоску біля станції метро Житомирська. Колеги розповіли, що довгий час за нею упадав чоловік — Толік Лазаренко. За міліцейськими архівами, він раніше був двічі судимим за крадіжки. Перший раз — умовно. Другий раз відсидів три роки.

— Останнім часом Лазаренко працював водієм на заводі ”Теплозвукоізоляція” в селищі Коцюбинське. Вів життя альфонса — на утриманні кількох жінок одночасно, — каже Юрій Цупов.

Слідчі виїхали після обіду до Коцюбинського, аби затримати Лазаренка. Але виявилося, що той зранку звільнився й забрав усі документи.

На заводі ”Теплозвукоізоляція” Анатолія Лазаренка пам’ятають досі. Мав середню освіту, був добрим водієм. Завжди спокійний, ніколи не спізнювався. Кілька разів до Анатолія на роботу заходила його дружина Валентина разом із 8-річною донькою Мариною.

У відділі кадрів заводу ”ГПУ” розповіли, що Анатолій працював на заводі лише три місяці. Спочатку їздив на старому допотопному ”газоні”. Але через два місяці його підвищили — став персональним водієм директора підприємства. Ще й дотепер дивуються: доручили возити директора, а Лазаренко 3 березня 2004 року раптом приніс заяву на звільнення. Можливо, через те, що на заводі зарплату видавали із двомісячною затримкою. 
 
 
Анатолія оголосили в розшук.

За три місяці підозрюваного затримали в Ірпені. Лазаренко на вулиці спробував вирвати мобілку з рук молодої жінки.

На допиті він довго не зізнавався.

— У нього було з десять ”відмазок”, — згадують міліціонери. — То казав, що не знає Вікторії Борис. Наступного дня твердив, що давно її не бачив. Ще через день розповідав, що вона дуже конфліктна і ”на когось нарвалася”.

Слідчі вирішили взяти підозрюваного ”на пушку”. Сказали, що сусіди бачили, як Лазаренко вбив Вікторію Борис залізною трубою.

— От після цих слів Анатолій зблід і відразу ж розколовся, — розповідає Юрій Цупов. — І почав розповідати, як усе було насправді.

Опівночі Анатолій із Вікторією разом повертались у дачний будинок. У маршрутці й дорогою жінка сварилася — вимагала, аби Лазаренко віддав їй позичені $300.

— Вона навіть почала мене бити, — твердив він слідчим. — Я теж рознервувався, побачив під парканом залізну трубу і двічі дав їй по голові. Текла кров, але Вікторія й далі лізла битися. Я ще двічі вдарив її трубою. І тоді вона впала.

Лазаренко притягнув тіло Вікторії додому. Десятирічна донька дивилася телевізор. Анатолій сказав їй, аби вона сиділа тихо. Сам в іншій кімнаті роздягнув жінку, поклав у ліжко. Після цього взяв праску і вдарив нею дитину по голові. Відкрив газовий балон і підпалив хату з усіх боків. Сам вийшов з будинку й поїхав із Києва.

— Після зізнання Анатолій найбільше був засмучений тим, що його викрили. Мовляв, тепер доведеться сидіти, — каже Юрій Цупов.

Інколи до згарища на Берковецьких дачах приїжджає мати Вікторії разом з онукою. Цього року сусіди їх бачили лише раз, навесні.

— Походить бур’янами на подвір’ї і знову їде додому. Здається, плаче, — каже Юрій Григорович, 65 років, сусід покійної.
 
 
Павло МАГНУС, "Газета по-українськи"