На наш погляд, проблеми міського автотранспорту можна якщо не вирішити до кінця, то бодай пом’якшити за допомогою низки заходів. Їх запропонували начальник головного управління транспорту, зв’язку та інформатизації КМДА Іван Шпильовий та заступник начальника управління ДАІ Віктор Іванюта.

Насамперед слід привести до ладу і комп’ютеризувати систему вуличних світлофорів. До цієї роботи вже залучаються іноземні фахівці. І коли-небудь людина з жезлом з’являтиметься на київських вулицях хіба що в разі надзвичайної ситуації. Людина не може так впоратися з потоком машин, як це зробить комп’ютер.

Перед містом стоїть також досить складна і недешева необхідність привести до ладу дорожнє полотно, чий стан нерідко сприяє аваріям. Але дороги і міські вулиці треба ще й розвантажувати.

Незабаром вантажівкам в’їзд до Києва буде обмежений, у деяких випадках заборонений. А машини, які перевозять меблі, продукти, вивозять сміття і виконують інші необхідні киянам роботи, пересуватимуться вулицями міста лише в певні години.

Слід подумати і над такою відомою за рубежем придумкою: до певних перевантажених районів міста по парним дням можуть заїжджати авто з парними номерами. По непарним – з непарними.

Як сприйняли б такий порядок вільнолюбні київські автомобілісти – ще доведеться досліджувати.

Треба також дослідити проблему старих автомобілів. У багатьох випадках саме завдяки їм трапляються дорожньо-транспортні пригоди. І чимало водіїв мріють про часи, коли старим авто просто заборонять виїжджати на вулиці.

У деяких автомобільних країнах за новеньку машину сплачується досить невеликий податок, який щороку зростає, і нарешті сягає такого розміру, що їздити на старій машині стає невигідно.

Щоправда в Києві чимало старих автомобілів належить літнім, а відтак і незаможним людям, для яких старенький “Запорожець” чи "Жигулі"-“копійка” – це єдиний засіб дістатися до такої ж старої дачі…

І чи не найболючіша проблема киян – не лише автомобілістів: паркування.

Навряд чи ця проблема, так само, як і проблема корків, коли-небудь буде вирішена. У європейських містах із їхніми вузенькими середньовічними вулицями, машини теж стоять у пробках. Щоправда, це мало позначається на стані повітря. Висока якість двигунів і пального мінімалізує шкідливі викиди. Тоді як для нас бензинова гар – це ще одна проблема, яку, можливо, буде легше вирішити, коли Україна нарешті затямить, що має невичерпні можливості щодо вирощування рапсу, який в світі вже стає конкурентом бензину. Пальне, виготовлене на основі рапсу, вважається незрівнянно чистішим і менш шкідливим.

І нарешті: куди поставити машину?

Треба будувати підземні стоянки під спортивними чи дитячими майданчиками. Будувати багатоповерхові паркінги. Але квадратний метр хмарочоса на Печерську коштує незрівнянно більше, а підняти на неосяжну висоту ціну за паркування в центрі міста вигідніше, ніж виділяти дорогі земельні ділянки для якихось автостоянок.

У Москві за прикладом розвинених іноземних країн, були почали будувати так звані “перехоплювачі” – паркінги, розташовані на під’їздах до центру міста й призначені для того, щоб водій залишив там свій автомобіль, а в центрі користувався б міським транспортом. Але ідея не спрацювала.

І тут варто звернутися до досвіду Хельсінкі. У фінляндській столиці роками так розвивали і пропагували міський транспорт, що зрештою водії погодилися: їздити комфортабельним автобусом зручніше, а що дешевше, ніж своєю машиною, так це точно.

Схоже, на жаль, це досить далека для нас перспектива.

Володимир ЗАМАНСЬКИЙ, спеціально для “КИЯН”