У Подільському районному суді міста Києва завершено слухання безпрецедентної цивільної справи. У процесі фігурували не лише люди, а й так званий детектор брехні. Про це «Вечірка» докладно розповідала в публікаціях «Гра на детекторі брехні» (№107 від 16 червня 2006 р.), «Детектор брехні не збрехав?» (№124 від 12 липня 2006 р.) та «Потрібен метод Шерлока Холмса» (№128 від 18 липня 2006 р.). Тому коротко нагадаю суть справи.

ЗАТ «Джей ті інтернешнл компані Україна» потерпало від внутрішніх крадіжок. Колишній міліцейський полковник, а нині начальник служби безпеки поважної компанії Андрій Капшук не на жарт роздратувався: крадії залишалися невловимими. По допомогу до міліції не звертався: вважав марною справою. Вирішив піти іншим шляхом. До офісу фірми запросив практика-науковця Тетяну Морозову з її чудодійним апаратом «Поліграфом» – детектором брехні.

…Обстеження пройшли четверо співробітників «Джей ті …». Жертвою «пекельна машина» обрала тодішнього керівника експортного відділу Олену Лотош. Їй детектор брехні «інкримінував» крадіжку кредитної картки вартістю 5000 гривень. Звинуваченій у злочині довелося залишити роботу. За угодою двох сторін. Олена, звісно, помандрувала по столичних фірмах, намагаючись працевлаштуватися. Та все марно. Жінку буквально переслідували телефонні дзвінки. З негативною характеристикою з попереднього місця роботи.

Залишившись без засобів до існування, пані Лотош звернулася з позовом до суду. До останнього дня безробітна вимагала, аби її поновили на робочому місці в «Джей ті…», сплатили 200000 гривень компенсації за завдану моральну шкоду, а також по компаніях, куди вона зверталася, розіслали реабілітаційні листи-роз’яснення щодо її ділової репутації.

На завершальному судовому засіданні позивачка дещо змінила свої позовні вимоги. Олена відмовилася від того пункту, де йшлося про поновлення її на роботі у фірмі, з якою вона так активно судилася. Хід думок пані Лотош цілком логічний і правильний.

У завершальних процедурних дебатах представники обох сторін фактично повторили власне бачення проблеми. Хіба що адвокат позивачки Ганна Павленко в своєму усному виступі була лаконічнішою, влучнішою, конкретнішою. Її візаві Ольга Просянюк – людина не без літературного хисту, судячи з кількасторінкового надто кучерявого тексту. Либонь, Ользі Вікторівні не дають спокою досягнення її американського колеги Джона Грішема, адвоката й водночас автора багатьох супербестселерів. Певна річ, на судово-адвокатську тематику. Україні, до речі, не зайві такі яскраві письменники…

Уважно вислухавши солідний монолог представника відповідача, суддя Вероніка Зиміна на роздуми взяла добу. Мовляв, до написання рішень підходжу творчо. А відтак, треба розуміти, вони завжди ґрунтовні й справедливі.

Другого дня в судовій залі з’явилася представницька делегація із «Джей ті…». У доволі непоганому настрої. Адвоката Олени Лотош не було. Очевидно, поняття й відчуття «справедливості» в кожного своє. Це так, між іншим.

А тепер щодо судового рішення. Вероніка Зиміна зауважила: інформація, отримана з допомогою детектора брехні, не доведена. Людина вважається невинною до тих пір, поки суд не встановить істину. А отже, згідно з висновками обстеження на «Поліграфі», ніхто не мав права Олену Лотош звинувачувати в крадіжці. Більше того, компанія не повинна до своїх працівників застосовувати вищезгаданий апарат.

Негативна характеристика стосовно ділових якостей Олени Лотош працівниками компанії розповсюджувалася в усній формі. Тому в реабілітаційних листах-роз’ясненнях суддя жінці відмовила. А от компенсацію за завдану моральну шкоду присудила. У розмірі... 5000 гривень. Водночас зобов’язала компанію «Джей ті...» надати Лотош таку письмову характеристику, аби та нарешті працевлаштувалася.

Така судова ухвала справила гнітюче враження на представників делегації з «Джей ті…» Як правило, словоохочий і життєрадісний директор із корпоративних питань компанії Дмитро Редько відмовився, що називається, по гарячих слідах прокоментувати тільки-но почуте з вуст Вероніки Борисівни… Пообіцяв зателефонувати мені додому ввечері. Зрозуміло, його дзвінка так і не дочекався. Другого дня довелося власноруч тиснути на кнопки телефонного апарата.
– Ми розчаровані таким рішенням, – нарешті в слухавці почув голос пана Дмитра. – Вважали, що в суді зможемо врегулювати даний конфлікт. Звичайно, на нашу користь. Позаяк цілком переконані у власній правоті. Проте, оскаржувати ухвалу Подільського районного суду не збираємося…

Натомість адвокат Ганна Павленко висловила повне задоволення від виконаної нею непростої роботи.

– У процесі нам чинились певні перешкоди й створювалися штучні бар’єри по збору доказової бази, – зауважила Ганна Миколаївна. – Проте, на щастя, все ж удалося зібрати докази на користь моєї довірительки Олени Лотош. Приємний факт: суд їх використав сповна й ухвалив, на наш погляд, виключно справедливе рішення. А розмір компенсаційної суми? Це – річ другорядна. Важливо те, що суд визнав правоту моєї довірительки.

Олег МАХОВСЬКИЙ, "Вечірній Київ"