Проблема не така болюча, як наркоманія, алкоголізм, корупція, приватизація підприємств комунальної власності, але все одно серйозна. На жаль, слухання так і не дали відповіді на одвічне запитання: так що ж нам робити?

При всій складності свого вирішення сама проблема проста: є гральні підприємства, які мають дозвіл на існування, і є такі, що дозволу не мають. Нелегалів треба знищити, а з легальними розібратися – чи все там гаразд.

Там не все гаразд, сказали ті, хто проти «одноруких бандитів». Автомати нерідко розташовані поблизу шкіл. І показали відеосюжет про таку школу. Щоправда, директорка твердо запевнила, що її діти туди не ходять.

Існує така хвороба, як гральна залежність, сказали ті, хто «проти». І хворі, у тому числі молоді, у тому числі діти, залишають в череві «одноруких» свої й чужі гроші. І досвідчений медик це підтвердив, хоча ніхто в цьому не сумнівається.

Представники грального бізнесу, над якими чинився суд, сказали, що судити треба не їх, а нелегальний гральний бізнес. Бо легальний виконує всі вимоги закону і перераховує в бюджет мільйони. Що ж до гральної залежності, то чи не заборонити й продаж алкогольних напоїв? Від них шкоди не менше.

Останній аргумент є невдалим. Горілка – зло, але дійде черга й до горілки. А зараз  мова про ігрові заклади.

І тут знову виникає слушне і згадане вище запитання: так що ж все ж таки робити?

На це запитання громадські слухання відповіді не дали.

Натомість ми почули, що в усьому винна попередня влада, і в наші серця закралася підозра, що в КМДА є особи, які спеціалізуються на викритті злочинів старої влади. Цим людям слід побажати всіляких успіхів у їхній викривальній діяльності. але, знаючи винних, притягніть їх нарешті до відповідальності, а то ви все викриваєте, викриваєте і якось без наслідків.

Потім до вщент заповненої зали скромно увійшов міський голова. Він не любить відсиджувати засідання «від дзвоника до дзвоника», а з’являється якось раптом, у належний момент, і виголошує належні слова.

Цього разу його слова дещо здивували. Леонід Михайлович дав зрозуміти (чи, може, ми його не так зрозуміли або зовсім не зрозуміли), що й він у молоді роки бавився чи то картами, чи ще чимось азартним і «через все це пройшов», але потім звернувся до церкви і виправився.

Коли на Заході виявляється, що в молоді роки президент чи міністр спробував марихуани, а потім, визнавши глибину свого падіння, виправився, така новина одержує статус скандалу.

Ми не підемо цим негідним шляхом. Хто без гріха, нехай першим кине в мера камінь.

Ми кидаємо камінь у саму ідею проведення громадських слухань, якщо вони не приймають рішень і не дають рекомендацій. В такому разі слухання перетворюються на говоріння.

Поговорити про болючу проблему треба, але зважено, прояснюючи для себе і для громади всі аспекти справи. І не для того, щоб перемогти у дискусії, а для усвідомлення труднощів, які викликає і сама проблема, і її вирішення.

У даному випадку не розглядалися «за» і «проти», як цього потребує зважена дискусія. Розглядалося головним чином «проти», і коли одна з представниць легального ігрового бізнесу почала доводити, що цей бізнес закону не порушує, міський голова сказав повчальним тоном: «Не треба повчального тону».

А коли жінка спробувала продовжити свою думку, мер перебив її словами: «Ви не можете мене перебивати, тому що це некрасиво».

Гральні автомати, будь-які інші азартні ігри – це небезпечно. Певно ж, наше законодавство у цій галузі (як, до речі, і в багатьох інших) недолуге. Тож треба ліквідувати ті заклади, де закон, нехай і недосконалий, порушується. І треба також виправляти недоліки діючого закону.

Але в нас виправлення помилок законодавця відбувається не за рахунок тих, хто прийняв поганий закон, а за рахунок тих, хто повірив у цей закон. І якщо закон дозволяв ставити «одноруких бандитів» в п’ятистах метрах від школи, то тепер доведеться їх демонтувати й переносити ще на півкілометра.

За чий рахунок? Запитання наївне, а тому й недоречне.

Володимир ЗАМАНСЬКИЙ, спеціально для «КИЯН»