Звісно, за щоденними клопотами не до мандрівок заплавою красеня Дніпра чи лісопарковою зоною. А втім, деякі з водойм можна побачити з вікна власної квартири чи тролейбусної зупинки. У місті є й окремі озера і водночас їх цілі групи. Більшими зазвичай є озера в лівобережній частині міста, особливо на його околиці. Водойми на правому березі Дніпра переважно невеликі. Як правило, це ставки, створені на річках. Чимало цікавої інформації про ці водойми — у щойно виданому за сприяння Державного комунального підприємства “Плесо” фотоальбомі “Блакитні плеса Києва”.

Одне з найбільших — озеро Редькине (Редьчине), що простяглося на півтора кілометра вздовж автошляху на Вишгород. Мальовниче й доглянуте озеро має кілька пляжів. У ньому чиста вода. А ще тут водиться майже 20 видів риби.

Порівняно неподалік розташоване чи не найкрасивіше київське озеро — Лукове. Воно лежить серед Дніпрових лук поряд із затокою Дніпра — Верблюд. Дістатися озера не так просто, адже метро чи трамвай сюди не ходять. Отже, найкраще взяти напрокат човна і саме на ньому заплисти сюди. У прозорій воді можна побачити рибу, а на поверхні озера яскраво жовті квітки глечиків. Дуже гарними є й береги — такого поєднання дубів і сосен, напевне, ніде більше немає.

Не можна не згадати і про ставки у Пущі-Водиці. Зазвичай їх називають озерами — настільки органічно вони вписалися у природний ландшафт. Найбільшим є ставок Горащиха. На його берегах — і височезні сосни, і піщані пляжі, і спортивні майданчики. Влітку, насамперед у вихідні, тут збирається безліч відпочиваючих. Взимку все стає іншим, проте краса залишається.

Нічим не поступається Горащисі Сапсаїв став, на березі якого розташований санаторний комплекс “Пуща-Озерна”. На ставку можна і скупатися, і покататися на човні. Якщо пощастить, у верхів’ї ставка можна побачити черепаху.

У центрі Оболоні, порівняно неподалік станції метро “Мінська”, збереглося озеро, яке видно з багатьох будинків. Його назва — Біле, або ж Центральне. Воно має і піщаний пляж, і природну рослинність на берегах. Цікаво те, що тут навіть ловлять рибу.

Із заходу та півдня житловий масив Оболонь оточений низкою водойм, які утворили озерну систему Опечень. Саме тут у минулому протікала легендарна річка Почайна. Перед будівництвом масиву звідсіль забирали ґрунт для намиву території. Як наслідок, Почайна зникла, натомість з’явились озера. В одне з них (а саме те, що найближче до станції метро “Оболонь”) впадає річка Сирець.

У цій же частині міста виділяється озеро Вербне. Від житлових будинків до пляжу — всього кілька десятків метрів. На берегах можна знайти і затінок під деревами.

Досить відомим у Києві є й озеро Синє, що на Виноградарі. Взагалі це озеро можна вважати невеличким дивом природи, адже воно знайшло собі місце у піднятій частині міста.

Святошинські ставки у місті є найбільшими. Поміж них своїми розмірами виділяється той, що розташований на північ від автошляху на Житомир. Його довжина — майже кілометр, а ширина сягає півкілометра. До берегів ставу підступає сосновий ліс.

Не можна обійти увагою й ставок у Відрадненському парку. Неподалік від нього бере початок один із витоків Либеді. Про це свідчить напис на гранітній брилі. Ставок хоча й маленький, але без нього парк не уявити — настільки водойма гармонійно вписалася у ландшафт. Цікаво, що часом на ставку збирається більше диких качок, ніж людей у парку.

Особливістю озера Глинка є те, що його багато хто бачив, але мало звертав на нього уваги. Якесь воно непомітне. Озеро розташоване поряд зі станцією метро “Либідська”. Проте жодного відношення до самої річки воно не має, адже виникло внаслідок видобутку тут глини. Із неї робили чи не найкращу цеглу в Києві. Трохи глини, при бажанні, можна набрати і тепер, а саме — на схилі пагорба, що підступає до озера.

У південній частині Києва серед грабових лісів ховають свою красу Оріхуватські, Голосіївські та Китаївські ставки.

Найближчими до “цивілізації” є Оріхуватські (Горіхуватські) ставки, що розташовані всього за кількасот метрів від пожвавленого автошляху. Якщо пройти цю відстань, мимоволі здивуєшся контрастам сучасного світу. Цікаво, що тут зустрічаються види рослин, що занесені до Червоної книги України. Тут же поодинокі рибалки ловлять карасиків.

Дещо на південь і схід в’ється Голосіївський струмок, окрасою якого є кілька ставків. Верхнім поміж них є Дідорівка. Власне, всі розташовані тут ставки інколи називають Дідорівськими. На прилеглих схилах ростуть звичні до сутінків граби.

Своєю мальовничістю виділяється озеро Бабине, що лежить майже в центрі міста — посеред Дніпра на острові Труханів. Озеро “охороняють” високі сосни, про щось задумливо шепочуть верби. Влітку вода тут тепліша, ніж у Дніпрі. Не так давно краєчком озера пройшла естакада Подільсько-Воскресенського мостового переходу.

Найбільшим озером у лівобережній частині Києва, і загалом у місті, є Алмазне, або ж Лісове, що неподалік від житлового масиву Троєщина. Майже впритул до води тут підступає сосновий ліс. Озеро є проточним — з його західної частини витікає струмок, який зрештою досягає Дніпра.

Відомим і зазвичай людяним є озеро Райдуга (Радунка), що тягнеться поряд із житловим масивом Райдужний. Тут є пляж, можна покататися на катамарані.

Озеро Сонячне знають жителі Дарниці і Позняків, адже тут приємно провести час, позагоряти і покупатися. Береги — суцільний пляж, який мимоволі хочеться назвати золотим.

Серед озер у південно-східній частині Києва найвідомішим є Вирлиця. У травні 2006 року на його березі відкрили однойменну станцію метро. Поряд проходить автошлях на Бориспіль, неподалік — будинки житлового масиву Харківський.

У лівобережній частині міста, фактично на його межі розташовано ще три озера: Тягле, Небріж і Мартишів. Найбільшим поміж них і другим за площею у Києві є Тягле. Значні розміри озера пояснюються тим, що свого часу тут видобували пісок. Тепер про цю сторінку історії здогадатися непросто, адже береги давно вже вкриті вологолюбною рослинністю. Вдихаючи п’янкий запах трав, мимоволі забуваєш, що лише за кілометр панують асфальт і багатоповерхові будинки. Озеро гарне ще й тим, що на ньому можна купатися і рибалити.

Озеро Небріж дещо схоже на Тягле. Щоправда, воно менше і складніше за формою. У хащах біля південного берега можна сполохати куріпок і навіть побачити бобра.

Опис київських озер можна продовжувати і продовжувати. Дехто згадає про Русанівське, Малинівку, Зариваху... Їм справді немає числа. Тим паче що чимало озер взагалі без назви.

Кожна річечка чи озерце мають свою неповторну красу. Можна приходити на одну й ту ж водойму десятки разів і щоразу відкривати для себе щось нове. Потрібно дбати про те, щоб цими краєвидами могли насолоджуватися й наші нащадки...

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,доктор географічних наук, спеціально для “Хрещатика”