Транспортна ситуація в Києві дедалі складнішає. Кажуть, щодня в столиці стає на 500 автомобілів більше. А забезпеченість пасажирським транспортом, навпаки, відстає від потреб столиці.
Живучи в шаленому ритмі, цінуючи кожну хвилину, доводиться по 15-30 хвилин чекати тролейбуса на зупинці. За цей час повз неї проїжджає 3-5 маршрутних таксі. Вони пересуваються швидше, але менш місткі й не кожному по кишені. Та кияни, боячись спізнитися на роботу, штурмують їх. Проїзний у кишені виявляється непотрібним. Може, викинути його? Мимоволі закрадається думка: можливо, хтось спеціально зменшив кількість тролейбусів, автобусів і трамваїв, щоб на маршрутних таксі можна було більше заробити? Водії пояснюють зриви графіків руху громадського транспорту пробками, що перешкоджають дотриманню графіка. Нервуються пасажири, нервуються й водії, погіршуючи й без того неякісне обслуговування. Наприклад, дуже часто не під'їжджають упритул до бровки. Стареньких, не кажучи вже про інвалідів, доводиться підсаджувати в тролейбус. Знову затримки, сварки. Тролейбус смикається, різко зупиняється - і чергові підстави для з'ясування, хто винуватий - пасажири чи водій.
Жінка похилого віку, Марина Володимирівна, каже: «Найприкріше те, що водій не розуміє пенсіонерів! Поки я дійшла від тротуара до машини, двері зачинилися і машина рушила. А якби я впала, поспішаючи...»
Водій тролейбуса 36-го маршруту Юрій Степанович доводить свою правоту: «У мене є графік, якого я повинен дотримуватися. Час - це гроші. Його гаєш у пробках, отож скорочуєш час зупинок».
Молода мама Юлія Миколаївна реагує спокійно: «Я звикла їздити в тролейбусах 23 і 5 маршрутів, але, скажу, інколи ледь стримуєшся. Знаю, що сваритися з водіями немає сенсу, все одно відповідь відома наперед: «А ви сядьте на моє місце...»
На поганий технічний стан громадського транспорту ми вже й уваги не звертаємо. Може, тому, що й самі в тому винуваті. Скільки не ремонтуй сидіння, скільки не зафарбовуй написи, все одно знайдеться той, хто зробить таки якусь капость. На вулицях можна зустріти диваків, рюкзаки яких прикрашені як трофеями: скажімо, висячими ручками, за які тримаються у вагоні метрополітену. 20-річний Макс пояснив: «Це нині такий прикол».
У столиці почали з'являтися більш модернізовані автобуси і тролейбуси без східців до салонів. Але й осучаснений громадський транспорт має вади: не обладнаний для перевезення інвалідів, як у цивілізованих країнах.
«Зручно в одному, то гірше в іншому», - каже пасажир похилого віку Степан Іванович, - місць для сидіння менше. Та й ті сидіння, що є, високо - як на п'єдестал доводиться залазити».
...Це лише частина з того, що можна побачити й почути дорогою на роботу.
Анна ЄФІМОВА, Олена ОВЕРЧУК, «Вечірній Київ»
