Київські каштани пожерла міль

Прикро, але мусимо погодитися: листя славнозвісних київських каштанів справді зарано всихає. І часто мальовничі столичні парки й бульвари мають досить сумний вигляд – розпал літа, а обабіч доріг стоять дерева зі всохлим листям, а чудесна "золота осінь" ніби навмисно оминає Київ.

Цілком можливо зрозуміти бажання киян якось врятувати хворі дерева. Або бодай пояснити таку неприємність. Утім, пояснення шукати ніби й не треба – зараз усе списують "на екологію", а так можна пояснити будь-що, навіть поведінку надто нервового сусідського кота.

Тож цілком похвальною видалася, наприклад, ініціатива запуску соціального проекту "Врятуємо київські каштани", про який столичні ЗМІ вже написали.

Так от, проект було запущено, і навіть пройшов його перший етап, та такий, що може розчулити навіть послідущого скептика. На цьому етапі першокласники київських шкіл №53 і №57 (вони поряд, у самому центрі міста) збирали каштани і майстрували з них цяцьки, а потім діткам розповідали, як і коли з’явилися у Києві каштани, чим вони корисні.

Надалі заплановано більш істотний другий етап. Тут уже вирішено провести дослідження причин загибелі каштанів, а також знайти шляхи покращення їхнього стану. Більше того, компанія Ukrainian Development Partners пообіцяла тримісячний грант на проведення науково-дослідних робіт, а також оголосила про намір підтримати рекомендації учених, котрі можна реалізувати на практиці.

Ініціатори проекту по врятуванню каштанів стверджують, що провели консультації з ученими, тож, здавалося б, лишилося тільки визначити, кому перепаде грант… Але лишилося незрозумілим от що. Чи то учені, з якими проводилися консультації, були не цілком компетентні, чи то грант віддати виявилося нелегко, але поза увагою "рятувальників каштанів" лишилася наукова розробка поважних українських науковців, до того ж опублікована у "Віснику зоології".– 37,1.– 2003. Серед авторів – Марина Зерова та Ігор Акимов (директор Інституту зоології НАН України).

Властиво, вчені повідомляють про те, що в Україні знайдено каштанову міль Cameraria ohridella – виду невідомого походження, відміченого до цього часу тільки в Європі. Виявляється, перша поява згаданої молі на листі каштана була зафіксована в Македонії 1985 року поблизу озера Охрид. Протягом наступних кількох років міль швидко розповсюдилася країнами Південної і Центральної Європи. 2002 року міль добралась навіть до Данії та Англії.

Основним шляхом розповсюдження вважають антропогенний – літаки, трейлери або потяги. А практична відсутність природних ворогів робить каштанову міль надзвичайно агресивною у відношенні до кормової рослини. Крім того, підкреслюють науковці, ситуацію ускладнює й те, що каштан, на відміну від інших видів дерев, не може швидко відновлювати листя .

Не будемо аж так детально описувати кляту міль – тих, кого цікавить відсилаємо справді до фахівців. Скажемо лише, що Європа прийняла спеціальну програму "CONTROCAM" (від англійського слова contro[l] і родової назви молі cam[eraria]) з бюджетом приблизно 1,77 мільйона євро.

Таким чином, тримісячний грант зможе врятувати хіба кілька каштанів поблизу Маріїнського палацу. Втім, "КИЯНАМ" хочеться вірити, що українські науковці цілком спроможні придумати простий і дешевий засіб боротьби з паскудним пожирачем славнозвісних київських каштанів.

Богдан РАДЧЕНКО, "КИЯНИ"