У помешкання на Героїв Сталінграда Задої переїхали 1993 року. Мати Людмила Яківна працювала санітаркою у Жовтневій лікарні у центрі Києва. У квартирній черзі чекала 10 років. У1995  році жінка померла. Жінка страждала на епілепсію. Брати залишилися з вітчимом Олександром Сєрцовим. Опікуватися неповнолітніми хлопцями взялася рідна тітка Світлана Хоменко.

– Ми її зовсім не бачили, – згадує Дмитро Задоя про родичку.

Парубок одягнений у потертий спортивний костюм і благеньку курточку. Надворі – близько трьох градусів тепла. Поруч у довгому светрі по коліна мовчки стоїть Олег. Хлопець знічев’я дере бородавки на пальцях. – Тітка отримувала на нас гроші й забирала собі. Я не знаю, як ми вижили. Вітчим сильно пив, сварився. Якось узяв ножа і накинувся на старшого брата. Пробив йому декілька разів живота, до серця не дістав усього кілька міліметрів. Ми заборгували лікарні велику суму грошей за лікування та за ”комуналку” не платили. Тому й вирішили продати квартиру, щоби з усіма боргами розрахуватися. Планували виїхати у село – там жити дешевше.

Коли Олегові виповнилося 18 років, брати через оголошення в газеті знайшли брокера Олександру Самченко.

– Хотіли якомога швидше продати помешкання і виїхати зі столиці, – каже Олександра Володимирівна. – Оскільки всі троє страждають на психічні розлади, слід було зібрати потрібні папери, переоформити на них квартиру у рівних долях, отримати в опікунському комітеті дозвіл, підшукати для них придатне житло і знову ж – узгодити все з комітетом. Ця процедура зайняла б чимало часу. Я встигла лише переписати квартиру на Задоїв. Дмитра це не влаштовувало, тому він знайшов іншого брокера.

Де і як познайомився з директором агенції з нерухомості ”Полісся” Анатолієм Осадчим, Дмитро не пригадує.

– Він якось сам знайшовся, – каже хлопець. – Я розповів йому про свої проблеми. Анатолій пообіцяв швидко продати квартиру і купити придатне житло. Потім нами займалися його брокери Олексій і Віра Хохленки. Вони запитали про документи на помешкання. Папери були у Самченко. У нас фактично відібрали мамину квартиру.

Олександра Володимирівна говорить, що віддала документи на квартиру Задоїв під тиском.

– До мене дзвонили, вимагали віддати всі документи, які я підготувала. Біля будинку кілька днів стояла їхня машина, – розповідає Самченко про брокерів із ”Полісся”. – Я зверталася у міліцію, прокуратуру, але на мої заяви ніхто не реагував

Брокери Осадчого таки домоглися свого й заходилися активно оформляти документи.

– Від нас не відходили ані на крок, – веде далі Дмитро. – Возили нас до різних нотаріусів, щоби ті погодилися оформити квартиру.

За кілька місяців ”Полісся” продало квартиру Задоїв. Приватний адвокат братів Яків Варічев запевняє, що агенція зробила це з порушенням закону.

– Брокери під керівництвом Анатолія Осадчого не отримали дозволу на продаж квартири в органі опіки та піклування, – зазначає Варічев. – Тривалий час шукали нотаріуса, який погодився би посвідчити цю сумнівну операцію. Понад десяток нотаріальних контор відмовилися, адже за психічних розладів братів-продавців папери не можна посвідчувати. Однак приватний нотаріус Тетяна Піщенко таки погодилася і оформила договір купівлі-продажу квартири.

Агенція оцінила двокімнатне помешкання у $28 тисяч. Задоям на руки видали $200 і пообіцяли купити будинок. Ані нового житла, ані грошей брати не бачать уже третій рік. Тому вирішили відсудити квартиру матері.

Тим часом новий власник, давній товариш Анатолія Осадчого – перепродав квартиру викладачеві-музикантові. На купівлю помешкання у будинку № 54а на вул. Героїв Сталінграда чоловік узяв кредит у банку і виплачує його. До нього брати Задої претензій не висувають.

– Після судово-психіатричної експертизи суд визнав Олега Задою недієздатним з дитинства, – каже Варічев. – Якщо у розслідуванні справи з’ясується, що брокери позбавили братів квартири шляхом шахрайства, то Задої автоматично отримають помешкання у свою власність. Якщо ж цього не доведемо, то звернемося до першого покупця – Володимира Дроздовського – і вимагатимемо відшкодування всіх збитків. Наступне засідання суду відбудеться до кінця року.

З Анатолієм Осадчим журналістові зустрітися не вдалося.

– Анатолій Петрович із вами поговорить лише тоді, коли хтось порекомендує вас йому або ж вам удасться через його знайомих знайти номер, – повідомила секретарка у телефонну слухавку. Сама представитися відмовилася.