Загубити можна будь-що. Тонке, наприклад, документи, чи папку із паперами... Або габаритне і важке, скажімо, бандуру. Але і в першому, і в другому випадку пропажу можна не помітити!

Галина Чернодуб – старший комірник. У бюро столичного метрополітену працює три з половиною роки. Загублені речі поділяє на дві категорії. До першої належать пропажі, які вам вже ніколи не повернуть.

У другу категорію Галина Чернодуб кваліфікує всі інші забуті речі. Люди гублять те, чого, здавалося б, загубити неможливо. Було таке, що у вагоні метро забули бандуру. Добре, що одна з пасажирок узяла її додому. Вона зателефонувала до бюро, а там уже знали про горе-музику. Старший комірник каже, що люди часто шукають власника самі.

Найчастіше в метро залишають сумки і документи. Свіжа партія студентських і паспортів надходить щодня.

Якщо документи з адресою – комірники пишуть листа. Якщо адреси немає, намагаються шукати за прізвищем.

Зберігаються пропажі в бюро метрополітену півроку. Коли власник не з'являється – річ списують податківці. Якщо господар знайшовся, забрати своє добро зможе лише заплативши пеню – 5 копійок за добу зберігання.

До бюро знахідок Центрального київського вокзалу загублені речі потрапляють раз на півроку. Комора заповнена іншим.

Штраф – шість гривень за добу. Якщо за два дні не забрав сумку, ще три дають на роздуми, а потім речі списують сюди. Минає місяць – і все йде під опис і на реалізацію. Хоча покупці приходять і раніше. Здебільшого волоцюги.

Ціни не кусають лише тих, хто потрапив у лікарню, аварію чи іншу біду. Якщо мають на підтвердження документи, забирають своє майно безкоштовно. Інші ж платять або залишають, інформує "1+1".

Через власну необачність можна загубити будь-що. У бюро знахідок стверджують, що найчастіше гублять сумки... Народна мудрість каже: якщо на місці, де ви щось загубили, прив'язати хустку, то річ обов'язково знайдеться.