В метро як на лезі ножа. В підземному транспорті, немов на війні, в кого наглість прогресує, той першим приходить на роботу, а хто ввічливий – чекає наступний поїзд
Метро – швидкий та дешевий вид громадського транспорту, всього на всього, 50 коп., який, насправді, рятує киян. Але в години пік туди краще не потикати носа, адже, "пробки" створюють не поїзди, а люди, які поняття не мають, що таке тактовність і, власне, відвідавши, особливо вперше, метро, ви в цьому переконаєтесь.
Коли, нарешті, опиняєшся біля ескалатора, бачиш страшні речі, які насправді вражають: люди пруть танком, не дивлячись, чи то вагітна жінка, чи дитина, чи старенька бабуся – байдуже! Основне – бути першим. А першим у чому? У тому, щоб зробити людині боляче, чи пошкодити щось? Біганина по ескалатору – це не показовість своєї жаги до роботи, а тільки провокування травм.
Кияни і гості міста свідомо порушують правила безпеки перебування у метрополітені, вони "сунуть" не туди, де на дверях вказано – "Вихід", а в інші, де написано "вхід", аби зекономити хвилинку. Іноді винахідливих без проблем пропускають, та кілька днів тому на власні очі бачила, як хлопець, побачивши порушення, танком пішов на вихід, аби провчити людей. Він зреагував ще дуже м’яко, можна натрапити на знервовану людину, яка може застосувати руки.
На платформі все набагато гірше: ніхто не дотримується правил безпеки, коли прибуває поїзд, всі, ринуть шаленим потоком на двері, знаючи, що не влізуть, все одно перетинають обмежувальну лінію. Одного разу мені довелося побачити тата з трьохрічною дитиною, батько, замість того, щоб взяти малечу на руки, дав їй можливість самостійно перейти. При цьому відстань від поїзда до платформи суттєва, тому батько свідомо наражав малечу на небезпеку.
Коли поїзди зупиняються на станціях, то потік людей виносить вас, навіть, якщо не потрібно виходити. Потім назад повернутися у свій вагон доволі складно, але можливо.
Зранку на станції метро "Дарниця" коїлись неймовірні речі: потоки людей збільшувались і нахабність зростала: в черговий раз ринув потік людей, засмоктавши мій кульок у поїзд, а в моїх руках залишились тільки ручки. Насправді, я раділа, що хоча б сумка залишилась біля мене. Доїхавши до станції "Арсенальна", я підійшла до диспетчера з моєю проблемою. Диспетчер довго мені розповідала про те, що треба було звернутися до її колеги на "Дарниці", перепитувала час, коли забрали кульок, біля якого вагона це трапилось. Як можна в такий момент запам’ятати ці деталі? Звісно, пригадати в який час це сталось, я не змогла. Мене не просили писати заяву про зникнення мого кулька, мабуть, тому що знали, шукати вони не будуть. Власне, в цьому сумнівів не було, але все ж сподівалась. Мені порадили надзвонювати у Бюро знахідок метрополітену (просп. Перемоги, ст.м.Нивки, Київ 03055) за телефоном: (044) 238-43-13. Я дзвонила протягом дня, безрезультатно.
Кожному киянину корисно знати "правила про загублені чи забуті речі у метро"
- Приймання, зберігання та видання знайдених речей, власникам, проводиться щодня: 8.00 – 13.00 та 13.30 – 20.00.
- Особа, яка заявила про зникнення своїх речей, повинна написати заяву, в якій слід докладно визначити ознаки речей, їх перелік та особливі прикмети.
- Речі повертаються після пред’явлення паспорту або іншого документу, що засвідчує особу і сплати збору за зберігання в розмірі 5 коп. за добу.
Не варто забувати, що у метро як і у маршрутках їздять кишенькові злодії, тому, навіть, якщо вас притиснули, вам зле, слідкуйте за сумкою. У поїздах метрополітену перебувають чоловіки, яким бракує душевного тепла і тілесних насолод, тому вони притираються до дівчат, створюючи штучний "оселедець". Вони дозволяють собі розпускати руки, думаючи, що навколо ніхто не помічає, то ж повна свобода дій.
Дівчата будьте обачні, якщо хтось розпускає руки, відразу повідомляйте міліції!