У вагоні метро з’явилася мадонна-жебрачка із крихітним немовлятком. Надто жалісливі потяглися до кишень та гаманців, і у її жменю посипалися мідяки. Такій би справді у театрі грати, та вона вибрала для себе іншу роботу: хоч і принизливу, але більш оплачувану за труд акторів
Дехто не поскупився на гривню-дві, а один молодик розщедрився аж на десятку.Та більшість пасажирів вдавали, що нічого не помічають, бо звикли до такої вистави. Виконавиця головної ролі і справді була неперевершеною актрисою: так приплакувала і жалілася на долю жіночу, що у пасажирів наверталися на очі сльози.
Ця жінка всього кілька днів тому вийшла з пологового будинку: на животику її синочка ще й пуповина не зажила. Молодиця нарікала на чоловіка, який начебто залишив її без копійки. Щоб не померти з голоду, вона мусить жебракувати. Сповідь жалібниці, як з’ясувала корреспондент, вислухали у міліції – та й відпустили на всі чотири сторони, дитятко ж забрали до лікарні. Мати не дуже-то побивалася за ним.
За півгодини я винирнула на станції метро "Шулявська". Завернула до підземного переходу – на східцях знову жінка-жебрачка із хлопченям років зо три.
– Ти, напевно, змерз і голодний? – запитую його. – Це твоя мама?
А він хитає головою, що "ні" і плаче. Жінка шарпнула його за рукав і гримнула: "Не патякай!". Та й поволокла за собою до іншого виходу. Неподалік стояв міліціонер, який усе це бачив. На моє зауваження, чому він не затримує таку горе-матінку, відповів досить оригінально: "А вам до того що? Ідете собі, то й ідіть і нічого мені вказувати, що маю робити". Повернувся і пішов геть.
Тим часом небайдужі кияни беруться за цю справу самі. Нещодавно у нашому місті почала діяти ініціативна група громадян (600 осіб), які виявили бажання стати помічниками служби у справах неповнолітніх.
Однією з перших стала на захист дітей бухгалтер Алла Кононенко, яка по дорозі на роботу й з роботи мало не щодня бачить малолітніх жебраків. "Оскільки міліція ігнорує мої зауваження, – каже вона,– то виходжу на зв’язок зі службою неповнолітніх, щоб повідомити, де водять чи носять дітей-жебраків. Служба, в свою чергу, інформує міліцію, яка має затримувати таких".
Саме так потрапила на гачок полтавчанка Людмила Галабуда. Вона із семимісячним сином жебракувала на станції метро "Золоті ворота". У міліції плакала, божилася, що повернеться додому. Її й відпустили, а через тиждень знову впіймали у метро, але вже у Голосіївському районі. Справу передали у Миргород, звідки жінка родом. Але це не вирішує проблему. Цілком можливо, що за тиждень вона знову з’явиться у столиці.
Раніше у метро працювала кримінальна міліція у справах неповнолітніх, яка й відловлювала таких "артисток із живим реквізитом". Однак вона проіснувала лише два роки. Очевидно, є сенс відновити її.
Солодкі сни від димедролу
Через руки "жебрацької мафії", за неофіційними даними, проходять великі гроші. Які саме – можна лише здогадуватися. Це – комерційна таємниця. Та 15-річний бездомний Сашко, з яким кореспондент мала нагоду поспілкуватися на Центральному залізничному вокзалі, не приховував, а навіть хвалився, що за день може наклянчити до 200 гривень. Добру дещицю "заробітку" віддає вожаку зграї безпритульників. Кияни загалом скупіші, ніж приїжджі, – нарікав він. (Зважте, що приїжджих у столиці – понад 2 мільйони).
– А ти, бува, не знаєш, чому немовлята, з якими жебракують їхні мами, ніколи не плачуть? – поцікавилася я .
– Знаю, їм дають димедрол. То не завжди їхні справжні мами, а скорше – чужі, які беруть дітей напрокат у п’яничок, інколи заробляють на цьому сто гривень на день. Я особисто знав одну циганку, яка ходила по вокзалу із орендованим хлопчиком на руках. Вона позичила його у однієї жінки із Закарпаття. О, то дуже зла тітка, могла дати доброго прочухана, якщо не поділишся з нею своїм заробітком. Намагаюся подалі бути від таких конкуренток.
У злочинному бізнесі – справжні дітовбивці, – так наголошує у своєму листі до Президента України Віктора Ющенка громадська активістка Алла Кононенко. Відповіді вона ще не отримала, а правоохоронні органи розводять руками.
"Якби ж таких було одиниці, – коментує ситуацію Олексій Наумук, заступник начальника служби у справах неповнолітніх КМДА. – З-поміж них переважно приїжджі. Ми почали робити базу даних про таких жебраків, щоб мати підстави для притягнення до кримінальної відповідальності. Якщо їх затримають вдруге, втретє, то можна буде інкремінувати статтю 166 Кримінального кодексу України – про жорстоке поводження з дітьми. Чисто по-людськи жебрацтво – злочин, бо від нього потерпають діти, але з точки зору закону нині не передбачено кримінальної відповідальності за нього"
Так, у Кримінальному кодексі України існує стаття 304, де вказано, що втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом карається обмеженням волі на 5 років або позбавленням волі на такий же строк. Але саме поняття неповнолітні, як наголосив пан Наумук, поширюється на дітей віком 14-18 років. Наразі ж маємо справу із немовлятами чи дошкільнятами.
"Треба негайно внести зміни до Кримінального кодексу України, – продовжує далі Олексій Наумук. – Якщо буде така стаття стосовно малолітніх, то тут запрацює кримінальна міліція, і можна буде сподіватися на позитивний результат".
Валентина БРЯЗГУНОВА, "Вечірній Київ"
