Биківнянський ліс у руках піратів земельного бізнесу

Як Київрада Биківнянський ліс стереже

Від окраїни Києва Биківня відділена лісосмугою. Напровесні серед золотавих сосен та білявих беріз тут ще можна зустріти червонокнижні квіти сон-трави та конвалії. Цілющий подих лісу живить Лісовий масив Деснянського району столиці, заколисуючи киян ілюзією про його, лісу, недоторканність. І наче й дивно було б уявити, що психічно здорова людина може занести сокиру над деревами, які на тлі завищених доз СO2 дарує таке дорогоцінне повітря, якого сьогодні так бракує людям. Одначе, лісоруби все частіше господарюють у биківнянському лісі, незважаючи на обурення місцевого населення.

Так у середині квітня на ділянці лісу уздовж вулиці Бобринецької люди помітили вирубку дерев. Лісоруби полишали пеньки висотою близько 1, 5 м та купи свіжих соснових гілок. Зі зрізів дерев точилася смола: так плачуть лише життєздатні дерева. Місцеві мешканці зі сльозами на очах коментували це варварство. "Цьому лісу років 55 чи 54, я сам допомагав батькові садити саджанці", – пригадував Валентин Олександрович. "Я ці дерева садила своїми руками й поливала, поки вони зростали. Не так легко ліс виростити", – сумно хитає головою Марія Петрівна. "Ех, був би в мене кулемет!", – додає сивий дідусь-фронтовик...

Таке довелось мені послухати на народному віче мешканців Биківні. Усі вони вкрай стурбовані вирубкою лісу. Очевидці нищення лісу намагалися установити справедливість за допомогою правоохоронних органів. Допоки міліція з’ясовувала у лісорубів наявність документів про дозвіл на вирубку, на місце події під’їхала іномарка, з якої вийшов якийсь панок. Він поспілкувався з міліціонерами, а потім мешканці чули, як він по мобільному обговорював проблему з якимось Павлом Івановичем. Після цих перемовин міліціянти забралися геть, а лісоруби продовжили роботу. Пізніше авторові статті також довелося телефонувати Павлу Івановичу Дубовому, який виявився директором Дарницького лісопаркового господарства КО "Київзеленбуд". Пан Дубовий повідомив, що на Бобринецькій діяли "не його люди": мовляв, почерк у лісорубів не той, щоб такі високі пеньки після вирубки полишати. А потім пригадав, що ця ділянка була вилучена під забудову рішенням Київради, яка тепер, за словами посадовця, і є власником цього лісу. Отже, Київрада тепер уповноважена розпоряджатися власністю територіальної громади Києва? Чи ж можна вважати рішення Київради в земельних справах легітимними? На жаль, посадовці та забудовники забувають, що не Київрада, а Конституція є основним законом України. Охоплені лихоманкою переділу київської землі, про це забувають і депутати усіх рівнів. Враховуючи їхні апетити у земельному питанні, ситуація схожа на те, що вовків найняли отару стерегти.

Пожежі – на допомогу забудові

Про законність рішень Київради ходять легенди. Сплюндроване новобудовою обличчя столиці – переконливий тому доказ. Віталій Черняховський, лідер "Форуму порятунку Києва" (протестної організації, яка невтомно чинить опір будівельному тероризмові), небезпідставно стверджує, що Київрада порушує права киян та усі можливі закони, сприяючи (мабуть з чистого альтруїзму!) надприбуткам власникам будівельних монополій. Перетворивши Київ на загазовані урбаністичні джунглі, почали знищувати й природу околиць столиці. Прикметно, що саме ті, що занепастили екологію Києва, свої "хатинки" будують у Кончі-Заспі, Пущі Водиці, та й нарешті й биківнянська земля – далеко не гірший варіант.

А як же дерева? Та що там дерева! Цинічні дядьки, що хазяйнують у місті, рахують їх лише за деревину. Однак і ця цінна сировина цінується за попіл у порівнянні з земельними наділами.

Мешканцям Лісового масиву столиці, що межує з Биківнею, часто доводиться чути важкий сморід лісових пожеж. Спостережливі люди кажуть, що горить ліс якось вже дуже акуратно, геометрично, квадратами та прямокутниками. Кажуть, що пожежники не завжди поспішають гасити вогонь. Нещодавно пожежники їхали на виклик цілих 50 хвилин, хоча пожежна частина розташована тут у десяти хвилинах ходи.

Схоже, є якась закономірність між пожежею та вирубанням лісу під чергове будівництво. А ще місцеві розповідають, що дерева труять якоюсь хімією, від чого ті жовтіють і помирають. Такі дерева підлягають вирубці – то ж і ділянка готова під будівництво. "Плітки це все!" – сердито прокоментував Павло Іванович, а начальник у нас завжди правий. Мешканці Биківні, які розповідали про ці злодіяння, категорично відмовились називати свої імена, то ж дійсно: ні доказів, ні свідків… Однак, на місці випалених ділянок лісу переконливо маячать новенькі будиночки. Директор Дарницького лісопаркового господарства авторитетно просвітлював мене, що лісові пожежі на совісті відпочиваючих, мовляв, треба проводити роз’яснювальну роботу серед населення. "А проводите?" – запитую. "Аякже!". Однак, хто б проводив роз’яснювальну роботу серед тих, хто будується у лісі, переступаючи через совість, закон, та громадську думку!

Таки дійсно, люди не мають можливості стежити за лісом: бо з ранку до смерканку працюють на своїх робочих місцях. А от ті, хто має охороняти лісові угіддя, чомусь не дуже переймаються проблемою.

"У нас проводиться запланована лісозаготовка по 70 га на рік", – знову пригадується діалог з начальником Дарницького лісництва. "З такими темпами і від лісу скоро нічого не залишиться!". "Дурниці!" – заспокоїв мене начальник. Однак, про спокій биківнянцям годі й мріяти, бо замість лісу тут ростуть, наче гриби після дощу, хатинки у 2-3 поверхи.

Зокрема, на тій же Бобринецькій напроти будинків 14, 16 розчищає ділянку під забудову ректор торговельно-економічного університету Анатолій Антонович Мазаракі, депутат Деснянської райради. Подейкують, що придивляється до діляночки посеред життєдайних сосен Нестор Шуфрич...

На території занедбаної воєнної частини ПВО, а також радіоцентру, який в радянські часи виконував функцію глушіння "ворожого радіо", проводиться будівництво кооперативних гаражів. На них Київрада дозволу не давала. А Деснянська райрада здає цю землю в оренду, отже гаражі мають бути згідно нормам лише металевими, а не цегляними. Але це ж такі дрібниці на тлі тотального порушення чинного законодавства в будівельній практиці. А зрештою, якщо органи міської влади нехай і цілком легітимно проводять паперову процедуру землевідведень (що викликає гірку усмішку у реалістів), так і це ще не означає, що у цьому випадку не порушуються права людей дихати чистим повітрям, пити чисту воду, милуватися краєвидом з посадженими власноруч деревами. То ж стрімко падає і довіра людей до створених на замовлення законів, які сприяють відчуженню наших лісів, парків, придомових територій, прибрежних зон малих та великих водоймищ – на поталу "достойникам". Як наслідок, у суспільстві дедалі поширюється цинізм та духовна деградація. Як доказ такого морального зубожіння – ще одна нечиста биківнянька історія.

Дружба з владою – краще благословення Божого

Вінчає картину переділу лісу у Биківні ще одна забудова, яка заходить за межі уявлення про честь і моральність служителів культу. І знову не обійшлося без винищення лісу.

Інколи смішно слухати заклики наших політиків до громадської активності, до пошуку справедливості, за яку треба боротись. Треба віддати належне биківнянцям, яким не бракує громадської хоробрості, та за справедливістю мабуть треба ходити за тридев’ять земель у залізних черевиках. А тим часом піп Московського патріархату отець Олексій, духовна людина, вже знищив 126 здорових дорослих сосен, розчищаючи своїх 0, 6 га під будівництво церкви. Не забув служитель культу і про себе, коханого, подбати, то ж поряд з церквою вже мостить фундамент під будиночок. А з мешканцями Биківні, які в пошуках загубленої справедливості вимагали в батюшки показати дозвіл на будівництво, він особливо не церемонився. Нахабно нахваляючись своїми зв’язками з генералами СБУ, піп Московського патріархату продовжував свою справу.

 Биківнянці таки ходили у пошуках правди у відповідні інстанції, і мають офіційне документальне підтвердження незаконного будівництва церкви. Так спеціалістами головного управління земельних ресурсів "встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки парафією церкви св. Іоанна-Воїна під будівництво храму. Матеріали про порушення земельного законодавства направлено до Київдержадміністрації для притягнення настоятеля храму Сергєєва О.І. до адміністративної відповідальності та до прокуратури Деснянського р-ну для вжиття заходів прокурорського реагування". ( Документ від 30.11.06). Адекватно зреагувала й Київська природоохоронна прокуратура, яка за результатами перевірки констатувала: "відповідальну особу притягнуто до адміністративної перевірки та вручено припис про припинення будівельних робіт (від 6.09.2006). Варто зазначити, що самовільне захоплення землі (саме так належно кваліфікувати це правопорушення) має каратися вже не Адміністративним, а Кримінальним кодексом України (згідно зі ст. 197 1 від 11.01. 2007 г). Однак нещодавно Деснянська у м. Києві райрада спромоглася провести усього лише громадське слухання у цьому питанні, де биківнянцям просто пропонували вибір, де заснувати своє гніздечко отцю Олексію: на вулиці Радистів чи на іншій ділянці. До речі, його самого на слуханнях не було. Але й у його відсутність районна влада великодушно надала підприємливому попу своє благословення.

Біси поплутали...

А як же бути з кримінальною відповідальністю? Це питання мені довірливо й щиро ("не для преси") тлумачив заступник голови Деснянської райради Ю. Булгаков. За його версією батюшка не винуватий: це все Легеза з Крохмалюком його поплутали, вказавши йому пальцем на шматок "нічиєї" землі обабіч лісу. Отака історія, майже за Достоєвським. У довіднику міфів та легенд я відшукала багатий синонімічний ряд істот, які можуть "поплутати" нас, смертних: окрім біса це і чорт, і сатана, і куць, і нечистий, а от таких імен лукавого, як Легеза і Крохмалюк там не значиться. Однак, ці персони добре знайомі тим мешканцям Деснянського району столиці (до якого належить Биківня), які стикалися з будівельним безкраєм: Віктор Крохмалюк – заступник голови Деснянскої адміністрації з питань будівництва, а Микола Легеза – депутат Київради трьох скликань, голова постійної комісії Київради з питань містобудування і землекористування, відомої киянам тим, що протягувала усі незаконні землевідведення та забудови. То ж питання, де розташувати церкву в пакеті з хатинкою, краще погодити з ними, ніж з Богом чи совістю. Отакі справи биківнянські та київські: що далі в ліс – тим більше дров.

"Супермісця" в сосновому бору від персон закритого типу

Синдром захоплення биківнянського лісу хижими й ласими до наживи чиновниками можна простежити хоча б на шпальтах газет, які друкують оголошення з квартирно-земельного питання. "Сосновий ліс, тихе супермісце, поруч з М "Лісова", ексклюзив, 750 тис. у.щ.". Таке оголошення  не поодиноке. Автор статті поцікавилася ще одним: про "елітне котеджне містечко закритого типу". Тут йшлося про оптові продажі: 25 ділянок по 20 соток під будівництво 24-поверхових будиночків та супермаркет. В обох оголошеннях акцентували на таких привабливих для покупця деталях, як мальовничий краєвид та сосновий ліс. Однак, у перекладі на реалії нашого життя від лісу на околиці Києва скоро нічого не залишиться. Або ж він буде належити окремим землевласникам, а звичайним мешканцям типових квартир, яким з кожним роком все важче відшукати у рідному місті тінистий сквер для відпочинку, дорога до того лісу буде закрита. Назавжди.

P. S.

На минулому тижні довелося побачити телевізійний сюжет про Катерину Ющенко, яка показово прибирала сміття  у биківнянському меморіалі на честь репресованих. Однак вигрібати корупційну корозію, яка охопила столицю, ні першій леді, ні її чоловікові, ані так званій політичній "еліті" не до смаку. Неодноразово активні кияни зверталися до уряду й президента з проханням зупинити земельний дерибан у столиці. У відповідь  –  німота, виразніша за відписки.

Цю публікацію газета адресує до Комітету з питань у боротьбі з корупцією,  до органів СБУ, до окремих політиків, у яких ще не зовсім відмерло сумління, та до політичних партій, які хоча б напередодні виборів могли б попрацювати заради порятунку київської природи та захисту прав своїх виборців.