Марія Вілінська походила зі зросійщеної польсько-української дворянської сім’ї.  Її вітчим був картярем і п’яницею, тому мати відправила доньку до приватного харківського пансіону. Звідти та поїхала до заможної тітки в Орел. Маша, 15 років, була красунею –багатих кавалерів їй не бракувало. Однак свій вибір вона зупинила на Опанасові Марковичу, поміщицькому синові з Полтавщини. До Орла його заслали за причетність до Кирило-Мефодіївського братства. Згодом Марія зізнавалася Герценові, що вийшла заміж "не кохаючи, а лише прагнучи незалежності".

Подружжя переїздить до Чернігова, де Маркович обійняв посаду коректора "Губернских ведомостей". Він не переймався чинами й грошима. Його покликанням було записування народних пісень і звичаїв.

Упродовж 1850-х Марковичі живуть у Чернігові, Києві, Качанівці, Немирові. Марія спочатку допомагала чоловікові, а з часом і сама захопилася збиранням фольклору. Російськомовна від народження, вона починає писати українською. Два оповідання з народного життя надсилає товаришу чоловіка Пантелеймонові Кулішу. Той стає першим її критиком і редактором. Саме він вигадав псевдонім — Марко Вовчок. Мріючи зробити з неї українську Жорж Санд, Куліш видає "Народні оповідання" окремою книжкою.

Несподіваний успіх збірки спонукав Марковичів перебратися до Петербурга. У столиці імперії Марія мала світський тріумф. Величність постави, плавність рухів і незворушний спокій інтригували й манили до неї чоловіків. "Яке піднесено-прекрасне створіння ця жінка!" – захоплювався Тарас Шевченко, присвятивши їй не один вірш. "Мовчущим божеством" називав її Куліш. Він закохався до нестями, й не без взаємності. Позбавлена з дитинства батьківського захисту й любові, у чоловіках Марія шукала перш за все надійної опори, наставника й учителя. Однак учителів воліла обирати собі сама.

Цього разу її вибір зупинився на Іванові Тургенєві. Уславлений письменник переклав оповідання Марка Вовчка російською й написав до них схвальну передмову. Він кликав її із собою за кордон і переконував: саме там Марія зможе належно реалізувати свій талант. "Заспокойтеся: Шевченко не повіситься, Куліш не застрелиться, Костомаров... можливо, кинеться у воду, – але що ж робити?” –іронізував Тургенєв.

Навесні 1859-го Марко Вовчок із 5-річним сином Богданом від’їздить до Німеччини. З Опанасом, який поїхав за нею, відбувся тяжкий для обох розрив.

Відтоді вони жили нарізно – кожен своїм приватним життям, зі своїми романами й трагедіями. Маркович помер через вісім років, так і не побачивши більше дружини й сина. Хоч благав про це в передсмертних листах.

Завдяки протекції Тургенєва письменниця знайомиться із мистецьким бомондом Парижа. Серед її добрих знайомих були Герцен, Лев Толстой, Добролюбов, Менделєєв, Боткін, композитор Бородін, французькі письменники Жуль Верн, Густав Флобер, Проспер Меріме.

Марія багато пише. Найбільшу славу принесла їй повість "Маруся" – історія дівчинки, що гине, допомагаючи запорожцям. Надрукований у газеті "Ле Тампс", твір отримав нагороду Французької Академії й був рекомендований для обов’язкового читання у французьких школах.

Марко Вовчок знала більш як десять мов. На життя заробляла перекладами й публіцистикою. Їй платили великі гонорари, однак вона не вилазила з боргів.

Численні амурні історії Марії Маркович стають темою світських пліток по всій Європі.

"Усі чоловіки божеволіють від неї: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен (що вже був політемігрантом) приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою", – писала в одному з листів донька графа Толстого. Через нещасливе кохання до письменниці застрелився польський хімік Владислав Олевінський.

Настав час ревнувати Тургенєву: Марія закохалася в молодого юриста Олександра Пассека. Під Парижем вони прожили разом шість років. Та 1867-го Пассек помирає від сухот, у Марії на руках. І вона вирішує повернутися до Росії.

Черговий скандал викликав роман із критиком і публіцистом Дмитром Писарєвим, який до того ж був троюрідним братом Марії. Коли під час прогулянки на вітрильнику Балтійським морем він загинув на її очах, за письменницею остаточно закріплюється слава фатальної жінки.

У Петербурзі Марко Вовчок налагоджує контакти з провідними літературними журналами. Їй належать усі тогочасні переклади російською романів Жуля Верна, який надав їй ексклюзивні права.

У 1870-го Марія подає клопотання про дозвіл видавати ілюстрований журнал перекладів. Була в ньому і видавцем, і редактором, і коректором, і перекладачем. Однак наступного року їй оголосив війну тодішній ”всесильний” критик Стасов, дружина якого теж займалася перекладами. Щоб усунути конкурентку, він публічно звинуватив Марка Вовчка у плагіаті. Третейський суд, на який погодилися обидві сторони, визнав Марію Маркович винною. Це дуже зашкодило її репутації. Від цього вона так і не оговталася.

Підтримку Марія Олександрівна отримала від нового свого залицяльника – на 17 років молодшого морського офіцера Михайла Лобача-Жученка. Роман із ним закінчився офіційним шлюбом. У той час Марко Вовчок перестає писати та друкуватися. Місяцями не виходить із дому, не хоче ні з ким бачитися.

Лобачі-Жученки живуть у невеликих провінційних містах Росії та України. Марія Олександрівна займається вихованням молодшого сина Бориса. Знову береться за перо аж у 1890-х. Видає повне зібрання своїх творів. Тоді, по суті, тільки Тарас Шевченко і Марко Вовчок представляли українську літературу за кордоном.

Останні роки її життя минули на Кавказі, де служив чоловік. Коли в Марії знайшли пухлину мозку, в її русій косі не було ані сліду сивини. Українська письменниця із чоловічим ім’ям Марко Вовчок згасла 10 серпня 1907 року.

Чоловіки Марка Вовчка:

• За Опанаса Марковича Марія Вілінська вийшла заміж у 16 років;
• Пантелеймон Куліш писав про Марію Маркович: "Її легковажність і зрадливість загубили мене";
• Роман з Іваном Тургенєвим переріс у дружбу, яка тривала до смерті письменника 1883 року;
• Для невиліковно хворого на сухоти професора історії Степана Єшевського Марко Вовчок була останнім коханням;  
• Олександра Герцена 1859 року вона відвідала на англійському острові Вайт, де й зав’язався кількарічний роман;
• Літературний критик Микола Добролюбов закохався в Марка Вовчка навесні 1861 року в італійському Неаполі;
• Олександр Пассек заради Марії Маркович знехтував кар’єрою, відчаєм матері й обуренням знайомих;
• Із видавцем і письменником П’єром-Жулем Етцелем стосунки почались як романтичні й перейшли у ділову співпрацю на 40 років;
• Трагічну загибель свого троюрідного брата Дмитра Писарєва Марія Маркович пережила дуже тяжко;
• Із на 17 років молодшим Михайлом Лобачем-Жученком Марко Вовчок прожила свої останні 30 років.