30 травня в містечку Буча під Києвом Євгена Люльова збив товарний потяг. Чоловікові відрізало ноги. На колію Люльова поклали злочинці, які пограбували його в місцевому барі "Гетьман".

"Швидку" до потерпілого викликали машиністи товарняка. Із розірваних артерій на ногах фонтаном била кров. Її тиск був 60/40 (норма – 120/80). Чоловік впав у кому.

– Я тоді чергувала, – згадує медсестра Валентина Олександрівна. – В операційну заносила його ноги. Шкода, він такий вродливий, був у дорогій чорній сорочці та красивих туфлях.

В лікарні Люльов пересідає з ліжка в інвалідний візок. Каже, його позичив у родичів. Коли оформить інвалідність, візок доведеться повернути.

– Богуслав місто хоч і курортне, але роботи немає, – розповідає Євген. – Я їздив по заробітках. На травень запросили до Бучі на будівництво хлібзаводу. Пообіцяли гарні заробітки.

Місяць Євген працював у Бучі. Жив у вагончику з двома напарниками з міста Первомайська Миколаївської області. 30 травня робітники отримали першу зарплату. Увечері вирішили підзаробити – поїхали будувати балкон у приватному будинку.

– Повернулися близько 12 ночі, – згадує Євген. – Першу платню вирішили відзначити. Купили пляшку горілки й пішли в привокзальний бар "Гетьман". Я взяв усі гроші – майже 2 тисячі гривень, бо мав їхати додому, в Богуслав. Посиділи трохи. Коли виходили, почали сваритися з місцевими. Мене хтось ударив у потилицю. Я знепритомнів. Друзі втекли.

У Євгена забрали гроші, побили й відтягли на залізничну колію. Документів Люльов при собі не мав. Паспорт залишив на роботі. У журналі реєстрації Бучанського міськвідділу його записали як невідомого.

– Мені подзвонили з міліції. Сказали, що Женю кинули під поїзд, – згадує Тетяна Люльова, яка чергує біля чоловіка. – Першого дня я сильно плакала, зараз уже звикаю. Головне, щоб рани загоїлися, а там усе наладиться. Житимемо на мою зарплату. Я працюю офіціанткою, отримую 700 гривень. Може, назбираємо на протези.

Тетяна родом із села Ксаверівка Васильківського району Київської області. Із Євгеном познайомилася ще в дитинстві.

– Він у наше село на танці бігав, – усміхається жінка. – Якось я прийшла до брата, він працював у Богуславі на автозаправці. Женя там же робив автослюсарем. Познайомилися, зустрічалися два роки.

Після весілля Люльови поселилися в Богуславі. Винаймають селянську хату. Платять 200 гривень на місяць.

– Відкрили рахунок в банку, збиратимемо Жені на протези, – веде далі Тетяна. – Вони дорогі, один коштує 16 тисяч гривень. Допоміг Женін начальник. Він виплатив усю зарплату і дав ще $100, хоча Женя працював неофіційно. Мої батьки також помогли.

Люльови просять допомогти їм зібрати гроші на протези Євгенові. Кошти можна надіслати за адресою: ФАБ "Київська Русь" у м. Богуславі, МФО 319036, код ЄДРПОУ 0000099999. Рахунок № 2625590001. Призначення платежу: поповнення карткового рахунку Люльова Євгена Олексійовича.

Міліція не шукає злочинців, які покалічили чоловіка.

Одразу після нещастя із Євгеном транспортна міліція залізничної станції Київ-Пасажирський порушила кримінальну справу за фактом нападу. Та нині її закрили. Винних не знайшли.

– Слідчий почав твердити, що я сам винен, бо випив, – обурюється Євген. – А мій гаманець начебто знайшли на роботі без грошей. Я дзвонив на роботу і розпитував. Гаманця там не було.

Євген підозрює, що міліціонери навіть не намагалися шукати нападників.

– Хай покажуть свідчення хлопців, які були зі мною, – каже він. – Думаю, їх навіть не шукали.

У Бучі бар "Гетьман", де побили Євгена, має погану славу.

– Дня не буває, щоб з "Гетьмана" не привозили скалічених людей, – каже хірург місцевої лікарні Ростислав Солонько. – Там постійно бійки. Є ще бар "Алігатор", а колись був на вокзалі "Фараон". Там теж  були п’яні бійки.

Майор Ярослав Лепчій почав очолювати міський відділ міліції в Бучі нещодавно. Про п’яні бійки в барі "Гетьман" знає.

– Ми не встигаємо за всім слідкувати, – зітхає майор. – Бо на 40 тисяч бучанців лише 12 міліціонерів.