Бандити перекроюють землю Троєщини

Десь місяць тому, на узбіччі президентської резиденції руда сука привела семеро цуценят. Чотириногі карапузи – здебільшого чорняві, хоч є і з рудими латочками – вовтузяться на галявинці, стрибають довкола. Вони охоче забираються на руки навіть до чужих, хочуть гратися... Люди кажуть, що потомство – від кудлатого, білого пса по кличці Мороз (назвали Морозом тому, що пес прибився до табору пікетувальників взимку, в морозяну погоду).

Поява цуценят залишилася, звичайно, поза увагою сановних мешканців державних дач, заміської президентської резиденції, що у Кончі Заспі. Втім, з якого б це дива наші керманичі переймалися тим, що коїться на обочині шосе, поруч із парадним в’їздом до їхніх маєтків?!

Чотиринога варта президентської резиденції

А тут, поруч із резиденцією номер один ось уже протягом двох років тримають свій невеличкий плацдарм жителі села Троєщина Деснянського району Києва. Вони закріпилися на узбіччі дороги ще 5 липня 2005 року. Можна сказати, "вгризлися" в землю, як це робили в 41-му захисники Києва. Збили з дошок примітивну хатинку, "наїжачилися" гаслами, склали графік "бойового" чергування.

Ось таким чином люди показали світові свою біду, дали знати, що обороняють рідну землю від чужинської навали, яка тепер має сучасну назву – рейдерство. Вони вимагають справедливого розпаювання землі, приватизації присадибних ділянок, які з діда-прадіда належали їхнім родинам.

Два роки воюють, а перемоги все немає. За цей час цей плацдарм декілька разів намагалися силоміць захопити кремезні хлопці в мундирах і з гумовими кийками, розтрощити хатинку, знищити гасла. Пікетувальників запроторювали до ізоляторів, складали адмінпротоколи щодо них... Та все марно – люди тримають і понині цей плацдарм. На дерев’яній споруді, яка більше схожа на халабуду, б’є в очі гасло: "Ще не вмерли троєщани!"

Кореспондент "КИЯН" завітав на цей плацдарм, до жителів села Троєщина, які день і ніч чергують пообіч президентської резиденції, в Кончі Заспі.

...Побачивши незнайомця, з приміщення примітивної дерев’яної хатинки вийшли дві жіночки, поцікавилися метою візиту. Й відразу по мобільному телефону доповіли своєму керівництву. "Остерігаємося провокацій", – пояснюють мені.

– Та ж ризикне зняти тут бучу, напасти на вас?– заводжу розмову.

– Ой, не кажіть, – підхоплює тему молодша з жіночок (це була Людмила Іванівна Гнатенко). – У нас ледве не кожного дня зринає якась пригода – ген нещодавно якісь бандити приїхали до села перекраювати землю на свій лад й покалічили наших хлопців. Щоправда, цим зайдам довелося відступити, оскільки проти них піднялася уся громада. Жінки, ухопивши лопати, вила, стрімголов кинулися на допомогу своїм чоловікам... Отож постійно воюємо... Це там, за високим парканом (Людмила Іванівна киває у бік резиденції. –Авт.) – веселощі та райське життя.

– А ми ж тішимо себе сподіванками, що може Ющенко вийде звідтіля, з резиденції, та почує нас, допоможе навести у нашому селі лад, – продовжує бесіду Віра Андріївна Радченко. – Ви, певно, здивуєтеся, але нас, жителів Троєщини, дехто жартома називає президентськими охоронцями. Бо ми ж вартуємо щодня біля резиденції Ющенка. Однак Віктору Андрійовичу, схоже, від цього ні холодно, ні жарко. Він уже, мабуть, звик до нашого сусідства.

"Чекаємо Ющенка!"

Як розповідають жителі села Троєщина, гарант Конституції колись кілька разів спілкувався з ними, обіцяв допомогти і словом, і ділом. Про цю біду знають прем'єр Віктор Янукович, губернатор Київської області Віра Ульянченко. Однак кардинальних і справедливих перемін у вирішенні троєщинського земельного питання й досі не видно.

На жаль, її величність Справедливість чомусь обминула Троєщину, пішла іншою стежиною. Влада стала байдужою та глухою до селян. Втім, вона завше такою була.

Зате сьогодні помаранчева команда Віктора Ющенка усіляко заграє із селянами, обіцяючи золоті гори. Скажімо, в передвиборній програмі ющенківці стверджують, що забезпечать "прозору реєстрацію прав власності на землю, право вільно розпоряджатися нею та збереження її для майбутніх поколінь…"

А ще помаранчеві обіцяють "спростити процедури приватизації для власників розпайованих земель".

Жителі села Троєщина добре знають, чого варті подібні запевнення. Пікетувальники кажуть і ось про що. Деякі спритники, які не мають жодного відношення до села Троєщина, з допомогою окремих чиновників одержали приватизаційні папери на землю з "чорного ходу".

Словом, Троєщина – мов розбурханий вулик. В разі небезпеки тут калатають у дзвін. І тоді усі залишають нагальні справи, біжать на сільський майдан, бо знають: тільки гуртом можна дати відсіч чужинцям...

Ось нині люди занепокоєні станом здоров’я своїх земляків – Віталія Пилипенка та Павла Васильченка, які нещодавно постраждали від чужинського загону з комерційної охоронної фірми, що за вказівкою якихось панів примчав до села перекроювати землю. Пилипенко з Васильченком звернулися за допомогою до лікарів.

Кореспондент "КИЯН" почув і таке: у селі Троєщина відбили уже кілька рейдерських атак, спрямованих на захоплення землі. То куди ж, запитується, дивиться влада? Чому не реагує прокуратура?

Людмила Іванівна Гнатенко Віра Андріївна Радченко, яким випало чергувати біля заміської президентської резиденції, дуже хотіли б знати відповідь на ці питання. Але на їхню халабуду ніхто з владного Олімпу не звертає уваги. Хіба що деколи поруч із цим плацдармом зупиняються прості люди, співчувають. А є й такі, що сприймають цей осередок протесту за придорожнє кафе, отож просять чаю чи кави. Буває, що хтось заблудиться та й пригальмує тут свою машину, маючи надію напитати правильну дорогу.

На цьому плацдармі прихильно ставляться до всіх, хто з доброю душею переступає поріг хатинки. Запитую, чи не бояться жінки вночі чергувати? Кажуть, що звикли. Та й світло на стовпах горить. Президентська резиденція – стратегічний об’єкт! Уздовж високого паркану постійно сновигають охоронці. І що цікаво, разом з жителями села Троєщина на цьому плацдармі завжди чергує міліціонер. Так би мовити, слідкує, щоб часом тут не сталося якоїсь надзвичайної події. Втім, кореспонденту "КИЯН" того дня не вдалося поспілкуватися з охоронцем правопорядку, оскільки, як зазначили добре обізнані Віра Гнатенко та Людмила Радченко, усі міліціонери патрулювали київські вулиці та площі.

За цим парканом знаходиться президентська резиденція

Звичайно, мова не могла не зайти про здобутки нашої держави за часів Незалежності.

– Ой, нещасна наша Україна, нещасна, – промовляє Віра Андріївна Радченко. – Господаря нема... Ви ж подивіться: тисячі заводів та фабрик пішли в небуття, від колишніх радгоспів залишилася одна руїна. А земля ж у нас яка родюча! А люди ж працьовиті та кмітливі! Та нашим керманичам, схоже, начхати і на простих людей, і на Україну. Їм аби лишень кишені набити тугіше...

– Хіба ж не знає влада про махінації із землею в селі Троєщина? – обурюється Людмила Іванівна Гнатенко. – Добре знає. Але кого покарано за це? Ми лишень чуємо обіцянки розібратися, справедливо вирішити питання... Ось тепер накочується хвиля нових виборів і політики знову нас улещують, просять віддати голоси за ту чи іншу партію. Втім, люди в селі зневірені, в їхніх душах поселилися злість, образа... Вони вже нікому не вірять. І бачать, що коїться навколо. Скажімо, у нашому селі якимось чином придбали землю іноземці (подейкують, що це – китайці) і мають намір будувати вілли. Виходить, що китайцям дають зелене світло, а нам ставлять усілякі перепони.

О, чужинці (і не тільки з Китаю, а зі стольного Києва!) здавна уподобали троєщинську територію. Чимало суддів, прокурорської та міліцейської знаті незвіданими шляхами прибилися до цього села та відхопили собі тут шматки землі. Їм все дозволено? Виходить, що так. Дехто з цих державних мужів позаписував ділянки і на себе, і на близьких родичів. Бачте, їм усе мало…

– Та коли вони вже "понаїдаються"? – з обуренням вигукує Віра Андріївна Радченко.

Мабуть, що ніколи, Віро Андріївно.

Леонід ФРОСЕВИЧ, фото автора