Звичайно, один узвозом Черновецький не гуляв. Біля Андріївської церкви приїзд мера очікували кілька десятків міських чиновників. Нарешті під’їхав "кубик" з Леонідом Михайловичем, він вийшов з машини, оглянув усе владним поглядом. Чиновники чекали хоч на слово з вуст мера, хоч би "добрий день". Але Черновецький вперто мовчав. Пауза так затягнулася, що чиновники не на жарт злякалися та смішно заметушилися навколо свого градоначальника. "Ось подивіться, почали ремонт", – нарешті подав голос найсміливіший і вказав Черновецькому на робітників, що перекладали бруківку.

Черновецький оглянув байдужим поглядом. Його турбувала інша думка. "Чи треба заборонити весь рух на узвозі?" – запитав він підлеглих.

"А як тоді митцям підвозити товар?" – відповів хтось із чиновників.

"Може, запустити якийсь … електротранспорт", – міркував Черновецький.

Усі навколо радо закивали. "Яка гарна думка!" – почулися вигуки замилування начальником.

Потім зайшла розмова про підсвітку Андріївського собору. "Це не має значення", – нарешті відмахнувся Черновецький. Його все турбувала думка, бути чи не бути проїзду Андріївським узвозом.

Хтось із чиновників нагадав меру, що нині заборонено проїзд вулицею біля посольства США. Черновецький обурився: "Як заборонено?".

"Управління держохорони просунуло це рішення", – відповіли Черновецькому.

"Як! Такі рішення приймаю лише я! Дозволити проїзд біля посольства, а тут заборонити. Чим ці американці кращі за інших", – гнівно заявив Черновецький.

Делегація повільно просувалася повз Андріївську церкву. Міські чиновники жалілися, що церква підпорядковується Міністерству будівництва, тому неможливо профінансувати її реконструкцію з міського бюджету.

"Скоро день Києва, а храм в такому жалюгідному стані", – плакалися навколо Леоніда Михайловича чиновники. "Ось, до речі, є представник міністерства", – вони посунули до мера молодого чоловіка, який скоромовкою почав свою доповідь: "У нас є п’ять мільйонів на реконструкцію церкви, але є проблеми зі схилом…". Черновецький обурено змахнув рукою перед носом чиновника з міністерства: "Я не хочу розмовляти з урядом на цю тему! Він нічого не вирішить!". Черновецький демонстративно повернувся до людини з міністерства спиною, а його власні чиновники в цей час щось йому белькотіли про залучення меценатів. Черновецький задоволено похитував головою.

"А машини треба прибрати!" – Леонід Михайлович знову раптом поринув у свою тему.

Він байдуже пройшов повз улюблену торгову точку Віктора Ющенка, де продавалися стародавні рушники, та завернув у галерею. Власника, який вийшов його зустрічати, він також ошелешив питанням про заборону проїзду узвозом. Той після невеликої паузи погодився. Черновецький аж засяяв і нарешті подивився на картини.

"Я б усе кинув і сам організував галерею, хороша справа, це краще, ніж займатися каналізацією", – мрійливо зауважив Черновецький.

Продовживши екскурсію узвозом, мер Києва все опитував продавців сувенірів, чи потрібно заборонити рух автотранспорту. Жіночкам було важливіше, щоб Черновецький у них щось купив, однак мер принципово нікому не зробив виторгу.

Одна з жіночок не стрималася та нахабно закликала Черновецького.

Навіть згадала, як його по батькові. "Леонід Михайлович, купіть щось на пам'ять", – просила жінка. Черновецький з огидою скривився, оглядаючи простенькі прикраси на столику.

"Купіть коханій жінці. Я вам скидку зроблю", – не відставала продавщиця.

"Скидку мені не треба!" – відповів мер. "Тоді без скидки, можете навіть дорожче!" – просила жіночка.

"Це українські сувеніри?" – раптом спитав Леонід Черновецький.

"Так, українські…" – відчувалося, що жіночка не зовсім зрозуміла космічний політ думки мера.

"А я хто по-вашому?" – продовжив Черновецький.

"Ви – українець… Думаю, що українець", – зовсім заплуталася продавщиця.

"Так, я українець, а сувеніри, будь ласка, продавайте іноземцям", – Черновецький залишив продавщицю ні з чим.

Коли кореспондент "Обозу" повертався назад повз столик цієї жіночки, вона все продовжувала міркувати, чи українець Леонід Черновецький. "Мабуть, ні, українець би купив, а цей лише голову заморочив", – зітхнула жіночка.

Більш люб’язним вийшло спілкування мера з іншою представницею слабкої статі. Коли Черновецький крокував узвозом, на узбіччі почулися аплодисменти. Старенька бабця голосно плескала в долоні та щасливо посміхалася беззубим ротом.

"Это вы почему?" – недовірливо спитав Черновецкий. "Це тому, що я вас люблю", – відповіла бабця. "Це добре, це приємно", -зазначив мер і обняв жіночку.

Поки Черновецького водили між галереями, чиновники все доповідали Леоніду Михайловичу, як художники узвозу задоволені, які у них найкращі договори оренди на приміщення та найнижчі розцінки і жодних проблем.

Однак перший же візит у майстерню художників на Андріївському узвозі, 18 продемонстрував, що не все так чудово.

Митці почали наперебій скаржитися меру, що їх виганяють з майстерень, в яких вони пропрацювали все життя, бо Подільська РДА віддала будинок приватній фірмі. "Я вас не залишу, будемо судитися, – почав заспокоювати художників Черновецький. – На жаль, на керівника Подільської адміністрації я вплинути не можу, вигнати його теж не можу. Не маю повноважень. Проте я напишу листа Президенту, нехай він його виганяє".

Художники дякували Черновецькому і навіть намагалися вручити йому картину, але той відмовився. "Коли поверну приміщення, тоді візьму", – шляхетно заявив мер.

Разом з тим, якщо розібратися у проблемі, стає очевидним, що Леонід Михайлович кривив душею перед митцями, коли говорив, що від нього нічого не залежало та не залежить. По-перше, тому що він є керівником Київської держадміністрації, а отже, може впливати на Подільську РДА. По-друге, тому що нинішній керівник Подільської районної адміністрації Євген Романенко вибирався по списку Блоку Леоніда Черновецького.

По-третє, рішення про передачу творчих майстерень ТОВ "Авіантбуд" приймалося Подільською РДА за його мерства в кінці 2006 року, а через рік ця фірмочка спромоглася отримати акт на приватизацію.

До речі, коли Леонід Михайлович покинув галерею, його підвели до журналістів. На імпровізованій прес-конференції пролунало перше незручне питання стосовно будинку художників. Одна журналістка спитала, чому Черновецький лише за кілька днів до виборів звернув увагу на біду художників, де він був раніше.

"Тому, що до мене не зверталися, як звернулися, я зразу приїхав", – спробував відмазатися Черновецький і поспішив завершити брифінг. Інше незручне питання – з приводу планів приватного підприємства "Маркон" побудувати поряд із творчими майстернями високоповерхівку з паркінгом, яка зруйнує архітектурний комплекс узвозу, – Черновецький не почув, чи вдав, що не почув.

Натомість він підкликав до себе своїх підлеглих і оголосив їм догану. "Навіщо ви мене сюди підвели?! Я що, схожий на папугу?" – виговорював він чиновникам за імпровізовану прес-конференцію.

Один із підлеглих винувато похилив голову. "Пробачте, це моя помилка, більше такого не буде", – пробелькотів чоловік. Він ще довго посипав голову попелом, перепрошував у шефа за помилку. На його щастя, узвіз закінчувався і муки чиновника також. Його колеги поряд полегшено зітхали: "Відбулися малою кров’ю". А Черновецький тим часом дав ще один невеликий брифінг без незручних питань, де розповідав, що дуже поважає митців і планує створити в Києві кілька узвозів, подібних Андріївському. І ще раз наголосив, що звільнить Андріївський узвіз від автомобілів.

Щоправда, подавати особистий приклад Черновецький не став.

Він не піднявся нагору пішечки до свого авто, що чекало біля Андріївської церкви. Натомість "кубик" мера та автомобілі чиновників спустилися узвозом, щоб забрати своїх пасажирів.